Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба

Глава 2

Пізні скіфи

Як уже зазначалося, на межі IV—III ст. до н. е. припиняється існування Великої Скіфії — могутнього об'єднання скіфських та нескіфських племен, що займали більшу частину території сучасної України. На всіх скіфських поселеннях та селищах від району сучасного Запоріжжя аж до понизь Дніпра вже на початку III ст. до н. е. повністю припиняється життя. Про це свідчить зокрема, брак скіфських поховань на території майже всього простору степів між Дністром та Доном.

Однак окремі групи ще зовсім недавно великого об'єднання племен збереглися у Нижньому Подніпров'ї, Північно-Західному Причорномор’ї та в Криму. Саме вони утворили три так звані «Малі Скіфії». Але характер їхнього поховального обряду та матеріальна культура дають значні підстави сумніватися в суто скіфській належності цього населення. Тобто, слід врахувати, що назва «Скіфія» досить умовна.

Про це знали ще античні автори. У «Географії» Страбона подано досить детальний опис Кримського півострова. Особливий інтерес становить такий фрагмент. «Вся ця країна, а також, можливо, і область за перешийком до Борисфена називалася Малою Скіфією. Внаслідок численності переселенців, що переправлялися звідси за Тіру та Істр і заселили цю країну, значна частина її також отримала назву Малої Скіфії, так як фракійці поступилися їм землею, частково примушені силою, частково внаслідок поганої якості землі, так як більша частина цієї землі болотиста» [24, VII, 4, 6]. І далі — «...болота так званої Малої Скіфії, що по цей бік Істра» [VII, 5,12].