Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба

Рис. 44. Сарматське жіноче вбрання (реконструкція).

Різноманітними були прикраси сарматських жінок та чоловіків, деякі з них є справжніми шедеврами стародавнього золотарства. Шляхетні воїни носили золоті або срібні гривни, золоті браслети (чудові зразки їх знайдено в Порогах), їхні пояси прикрашалися золотою та срібною гарнітурою. Представниці панівних верств прикрашали голови діадемами, золотими поліхромними сережками (Соколова Могила, Ногайчинський курган, Михайлівна), носили намиста, в яких були забрані в золото коштовні та напівкоштовні камінці (Михайлівна, Соколова Могила, Сватова Лучка) та намистини з бурштину, скла, фаянсу, геширу тощо. Відомі розкішні золоті поліхромні (Ногайчинський курган, Соколова Могила) та звичайні бронзові браслети із численних поховань посполитих. У моді були персні з печатками та вставками із коштовних камінців та скла. З II ст. до н. е. поширюються різноманітні фібули. До складу особистого вбрання входили люстра — біллонові чи бронзові. В багатому похованні Соколової Могили знайдено опахала, що походять з Близького Сходу або Єгипту.

Усі прикраси сарматів (особливо ж вироби із золота) виконані у певному стилі, який характеризує сарматське прикладне мистецтво на різних етапах його розвитку. В II—І ст. до н. е. відчутний вплив пізньоелліністичного близькосхідного або греко-бактрійського мистецтва. Типовим зразком цього стилю є фалари із Старобільська. Зображені на них звірі поєднують у собі реалізм еллінського мистецтва із східною стилізацією та варварським спрощенням. З І ст. н. е. серед сарматів України поширюється так званий звіриний «бірюзово-золотий» (за М. Б. Щукіним) стиль, що походить із середньоазіатських та західносибірських земель і позначений неабияким впливом китайського мистецтва. Як видно з назви, цей стиль являє собою зображення звірів — реальних або фантастичних — найчастіше в боротьбі між собою. Вироби із золота або залізні чи бронзові плаковані золотою пластиною. Характерною рисою цього стилю є інкрустація постатей тварин (найчастіше очей, вух, м'язів, хвостів) бірюзою, сердоліком та іншими камінцями або емаллю. Чудові зразки «бірюзово-золотого» стилю знайдено в Порогах (поясна гарнітура, гривна), Запорізькому (поясні пряжки) та Ногайчинському (гривна) курганах. Поширення цієї моди пов'язується з аланами. В пізньосарматський період стає популярним інший стиль — геометричні орнаменти, виконані в техніці перегородчастої емалі або інкрустації (клуазоне). Його витоки лежать у мистецтві північно-західних сусідів сарматів — готів та в пізньоримському ювелірному стилі.

Письмові джерела не подають майже ніяких даних для реконструкції духовної культури сарматів, їхніх міфологічних або релігійних уявлень. У зв'язку з цим вельми цінним джерелом є поховання в Порогах, де на певному наборі речей — поясах, гривні, піхвах меча та срібному келисі — вміщено тамги схеми «царя» Інісмея[435]. із досліджень із загальноіранської та скіфської[436] міфології відомо, що такі речі мали інвеститурно-сакральне значення. Тож варто припустити, що іраномовні сармати мали схожий із скіфами світогляд. Дещо ширшу інформацію маємо про релігійні уявлення сарматів. Із праць Климента Олександрійського та Амміана Марцелліна відомо, що сармати вклонялись мечеві, який уособлював бога війни: «У аланів голий меч встромляють у землю та вклоняються йому як Марсові» [Aram. XXXI, 7, 12]. Щодо інших загальноіранських культових уявлень, то на археологічних матеріалах простежене існування у сарматів, що населяли територію України, культів вогню та коня[437]. З першим із них пов'язані численні сліди вогнищ у насипах курганів та в могилах, а також курильниці, які часто трапляються серед начиння жіночих поховань. Імовірно, саме жінки як охоронниці домашнього вогнища відправляли вогняний культ. Роль жінок як служниць культу відбивають численні солярні або хтонічні амулети, що їх знаходять в могилах. Вони ж вказують на існування у сарматів анімістичних вірувань. Поховальний звичай відбиває віру сарматів у потойбічне життя. Більшість поховань орієнтовано у північному напрямку, меншу частину — в південному. Можливо, ця різниця свідчить про уявлення різних сарматських племен щодо місцезнаходження «країни мертвих». Супроводження померлих напутньою їжею та речами теж входило до обов'язкового поховального ритуалу. Чоловікам у могили клали зброю, кінське спорядження, «чоловічі» знаряддя праці — точила, сокири— посуд для вина. Жінок супроводжували в потойбічний світ прикраси, посуд, «жіночі» речі: люстерка, прясла, голки тощо.