Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи

І щоб уникнути непорозумінь: ми не хочемо сказати, що людина — добра, але лише те, що її природа чи, якщо хочете, природа — добра. У кожної людини добре ядро, добра сутність, вона створювалася доброю, проте щось там перекрутилося і людина чинить зло[599]. Вона тяжіє до добра, вона не зіпсована повністю, її, по-християнськи кажучи, можна врятувати, навіть «найгіршу». А якщо в людині немає нічого, ну взагалі нічого хорошого, які тоді можуть бути підстави для спасіння?[600] Це і є основна сутність людини, до якої Господь може промовляти й адресувати їй свої заклики й звертання. Тут ніби аж проситься сказати, що людина робить погані речі лише як підмножину добра. Людина може задумати зло (вбивство), проте чинить його з іншими умислами (наприклад, задля помсти, яка в цьому випадку є її суб’єктивним почуттям справедливості, і ця справедливість стає для неї добром). Навіть найгірше зло на землі (спалювання відьом, голокост) коїлося під приводом якогось великого добра, яке стояло за цим злом (нацисти аргументували свої дії більшим lebensraum, інквізиція — що цим вчинком звільнять світ від зла). Тобто людина абсолютно помилково скоювала найгірші з усіх можливих зол на світі, проте завжди робила це, прагнучи (часом досить збочено) якогось добра. Тобто для добра не достатньо лиш намірів, потрібні ще й знання.

І у зла на цьому світі теж є своя роль: Фома Аквінський буквально вказує, що «у світі дуже багато добра, якого б могло й не бути, якби не було зла»[601]. І повністю:

Божа далекоглядність не може повністю викоренити зло... добро цілого завжди вивищуватиметься над добром частини. Тому розумний правитель може знехтувати нестачею добра в якійсь частині заради зростання блага загалом... Однак якщо очистити від зла певні частини нашого всесвіту, зникне й багато досконалих моментів цього всесвіту, краса якого полягає в упорядкованому єднанні доброго й злого, якщо зло бере початок у щезненні добра, проте все одно з нього виросте якесь добро, завдяки далекоглядності керівника, аналогічно до того, як паузи тиші роблять мелодію приємною. Тому не обов’язково, щоб зло повністю нівелювалося Божою далекоглядністю[602].

У дечому це вже починає нагадувати тезис, який пізніше з’явиться у байці Мандевіля «Байка про бджіл, або приватні вади і суспільні вигоди»[603]. Дуже добре підмітив цю закономірність Ф.А. Гайєк у своїй книзі New Studies in Philosophy, Politics, Economics and the History of Ideas, де він буквально вказує на неоригінальність рефлексії Мандевіля. «Чи не вказував ще Фома Аквінський, що multitudae utilitates impedirentur si omni peccata districte prohiberentur — не сталося б багато чого корисного, якби всі гріхи були під суворою забороною?»[604]