Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи

Якщо й має існувати абсолютне добро, це точно було б уособлення Бога. Втім, з процитованого вище ми можемо побачити, що ізраїльтяни це бачать складніше: це саме Бог, хто хоч і приносить спокій, проте також «робить зло». Зрештою, саме Бог розмістив в едемському саду Дерево пізнання добра та зла, а коли люди скуштували з нього плодів, визнав, що «ось став чоловік, немов один із Нас, щоб знати добро й зло»[610]. З іншого боку, ми ще раз продемонстрували, що Сатана, утілення зла, грає і хорошу роль; його зла роль слугує на користь певного добра. Для того, щоб могла існувати моральна категорія добра та зла, щоб могла існувати мораль, має існувати свобода, а тому про мораль ми можемо говорити лише в контексті вільного вибору. У цьому розумінні навіть добро не може існувати без зла (чи принаймні можливості існування зла). Адже й в досконалому Едемі існувала можливість зла.

Тобто зло неможливо викоренити, і робити це навіть небажано. Це розуміння прямо не легітимізує думку laissez-faire («принцип невтручання»), однак суттєво її збагачує. Це ми частково продемонстрували вже на прикладі притчі про кукіль. У будь-якому разі, так ми суттєво віддаляємося від жорстокого й послідовного знищення всіх вад панівної сили. Далекоглядність Господа не виключає існування зла. «Не правильно також, коли шкодять суспільному благу, аби тільки уникнути зла в якихось окремих випадках, особливо коли Бог настільки сильний, що здатен довести будь-яке зло до хорошої цілі»[611]. Чи й ще буквальніше: «Відповідаю: Варто сказати, що спрямовувати людину до гріха у жодному разі не дозволено, проте користуватися гріхами другого заради добра — дозволено: тому що і Бог використовує всі гріхи заради якогось добра; адже з кожного зла він виносить якесь добро»[612].

Тобто часом краще запрягти чорта в плуг, аніж з ним боротися. Замість того, щоб вкладати величезну енергію у боротьбу зі злом, краще використати його енергію для досягнення бажаних цілей; побудувати на бурхливій річці млин чи запрягти чорта у віз, як це зробив чеський святий Прокіп.

Набагато мудріше й вигідніше рішення — знайти стихійним хаотичним силам розумне застосування, ніж марно намагатися їх приборкати, виконуючи сізіфову роботу. Нам про це прокляття зла добре відомо з тієї ж обмовки Мефістофеля Ґете:

Я — той сили часть, що робить лиш добро, бажаючи лиш злого[613].

Вистачить просто управляти й спрямовувати енергію хаосу, що сама себе підживлює і формується зворотним колом причинності, і вона почне працювати на нас, що, власне, й зробив згаданий святий. Тобто економіка мала би бути мистецтвом керманича (до речі, грецькою мистецтво керманича називалося kyberneutein — звідси кібернетика). Економіка повинна сприймати хаос вільного вибору не як перешкоду (хоч вона й здається розбурханим морем), а як засіб. Замість того, щоб під загрозою стихії намагатися море заспокоїти й управляти ним, економіка би мала навчитися вести по ньому корабель.