Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга
- Автор: Белинский Владимир Брониславович
- Серия: Україна–Русь #3
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Навчальна книга — Богдан»
- ISBN: 978-966-10-4534-6
- Жанр: Роман, новелла
Электронная книга - «Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга». Краткое содержание книги:
Дослідження буде корисне для тих, хто цікавиться правдивим, несфальшованим описом подій минувшини.
Церковне питання в історії України-Русі завжди посідало чільне місце. І Московія намагалася цим скористатися.
Питання щодо висвячення нового Київського митрополита Іова Борецького, «єпископів та безліч священиків» повністю спотворене московитами. Тому автор пропонує дослідити це питання осібно і виділити його в окремий розділ, прибравши московські «доважки брехні».
Що ж відбувалося в ті далекі роки?
Нам відомо, що 1475-го Кафу захопили турки, перейменувавши її в Кефе. У 1484 році вони захопили Білгород-Дністровський і Причорномор’я та вийшли на Дніпро, зістикнувшись зі своїм васалом — Кримським ханством.
Скоріше за все, Петра Сагайдачного вперше обрали козацьким гетьманом навесні 1616-го, і вже у травні місяці того ж року він завдав туркам і кримським татарам страшного удару, захопивши Кафу, а потім погромивши турецьке узбережжя.
Звичайно, турецький султан Ахмед І звернувся до польського короля Сигізмунда III з пропозицією приборкати козаків — своїх підданих. Тому польський уряд «наприкінці 1616 р. вирішив провести з козаками урядову комісію. Метою цієї комісії (король призначив провести її 1 березня у Києві) було заборонити запорозьким козакам ходити у морські походи проти Османської імперії, а також істотно урізати їхні станові права» [227, с. 156].
Слід мати на увазі, що Московія за договором семи бояр та ростовського митрополита і майбутнього патріарха Філарета, з одного боку, і польським головнокомандувачем, з другого боку, дещо раніше погодилася прийняти на посаду московського царя — Владислава, сина польського короля Сигізмунда III, якому на той час виповнилося 14 років. За умови, якщо він прийме православну віру.
«Затем бояре (і майбутній патріарх Філарет. — В.Б.) подписали договор с Жолкевским об условиях пребывания его войск в Москве и о передаче престола Владиславу» [173, с. 518].
Звичайно, гетьман Жолкевський той договір разом із майбутнім патріархом московським Філаретом та «сімома московськими боярами» відправив до польського короля Сигізмунда III, який з головним військом стояв під Смоленськом.
«В связи с этим, Жолкевский по их просьбе (майбутнього патріарха та семи бояр. — В.Б.) прогнал от Москвы Самозванца» [173, с. 518].
Польський король з більшістю вимог московитів не погодився, але оскільки вважав сина ще молодим, то відклав рішення щодо цього на кілька років, до його повноліття. Хоча і московська, і польська історії трактують це питання по-різному. Делегацію ж московитів на чолі з майбутнім патріархом Філаретом затримав до того часу і відправив до фортеці Марієнбург. Отож, московити з 1611 року опинилися в досить невизначеному становищі: у них не було ні царя, ні патріарха. Обох чекали з Речі Посполитої. І було невідомо, чи захоче польський королевич Владислав перейти із католицької віри в православну, чи потягне за собою в католицизм і православну знать Московії.
Ми пам’ятаємо, що Московія в ті роки була васалом Кримського ханства й Османської імперії. Недаремно Єрусалимський патріарх Досифей дещо пізніше нагадував молодому Петру І, що Московія «є васалом Кримського ханства, а отже — і Османської імперії». Тому, звичайно, і кримський хан, і турецький султан у ті роки (1610–1618) докладали неймовірних зусиль, аби залишити Московію під своїм впливом, для чого насамперед старалися не допустити польського королевича — католика Владислава на московський царський престол. А позаяк у Московії в ті роки проживали переважно вихрещені у православну віру татари, то, зрозуміло, що їм вдалося вчинити так звану «Московську смуту» на чолі з Мініним та Пожарським — вихрещеними татарами, і в 1613 році на Соборі (курултаї) обрати, як вони спершу казали, «тимчасового царя» — сина знаменитого Московського патріарха Філарета.
Послухаємо дещицю щодо татарського походження нижньогородського старости Кузьми Мініна:
«Земский староста Нижнего Новгорода крещёный татарин Кирюша Минибаев, он же Минин Кузьма Минич — организатор ополчения против польских интервентов в начале XVII в., происходил из многочисленной семьи балахнинского солепромышленника Мины Анкудинова. После ХVІІІ века о племенной принадлежности К. Минина упоминать перестали. «Минин» первоначально было отчеством и лишь впоследствии стало родовой фамилией Мининых.
Отойдя от родовой профессии солепромышленников, К. Минин перебрался в Нижний Новгород и стал посадским, торговал мясом и рыбой. Избранный в сентябре 1611 года земским старостой, Минин призвал к «собранию ратных людей» [231, с. 357].