Стріляй, як дівчисько

Що, в біса, зі мною не так? Я що, досі в старшій школі?

— Привіт, — дурнувато сказала я, хоч такі штуки в мені ніколи добре не виходили, а практики, звісно ж, бракувало. — Ти Брендон, так? Як справи?

Ми продовжили розмову з напоями в руках, а всі інші ніби повільно розчинилися довкола. Достобіса приємно знову стати нормальною людиною, смакувати пиво і спокійно теревенити, але цього разу додалося й щось більше. Зізнаюсь, я випила кілька «ірландських автомобільних бомб», однак — просто неймовірно! — це не завадило мені відчути, що я зустріла свою другу половинку.

Він, звичайно ж, спитав мене, що я робила, відколи закінчила школу. Я страшенно боялася цієї теми, але розуміла: ми все одно її не оминемо. З досвіду мені було відомо: у цей момент станеться щось одне — я скажу йому, що працювала пілотом, і він або злякається і збайдужіє до мене, або відчує цікавість і почне зі мною говорити про скорострільність, кінські сили двигунів і дозвіл стріляти на ураження. Проте не могла нічого вдіяти з собою. Мені здавалося, що я чи то обертаюся на чувака-друзяку, чи то просто роблюся «надто сильною», як на жінку, а чоловік поруч перестає почуватися чоловіком, бо в нього не така серйозна робота, як у мене, чи щось там іще.

Я спустила очі в келих і спробувала втішитись останніми митями розмови з цим смішним і водночас чудовим чоловіком, перш ніж дізнаюся, який він обере варіант. Зрештою, уникати питань уже було несила, і я розповіла йому про свою роботу. Його прекрасні сині очі розширилися.

— Серйозно? Це ж фантастично! — вигукнув він.

Гаразд, тепер час засипати мене технічними питаннями. На моє щастя, він здивував мене інакшою поведінкою.

— Бляха, як круто!

Моє обличчя розпливлося в усмішці. Господи, та що я взагалі собі думала?! Є й третій варіант!

Наступного вечора було наше перше побачення, і відтоді ми більше не розлучалися. Всупереч усьому, у що я вірила раніше, виявилося, що споріднені душі справді існують, і що я знайшла свою. Я не боялася закохатись у нього. Мене не злякало навіть те, що в нього троє дітей від попереднього шлюбу. Мені було також байдуже, що його колишня дружина досить вередлива. Мене взагалі не лякали ніякі перешкоди — я збиралася вийти за цього чоловіка заміж.

Як з’ясувалося, його діти були просто чудові, і я швидко полюбила їх. І, на моє повне щастя, його тато нагадав мені мого й прийняв у родину зі щирими обіймами. Я не могла вийти з дива, що в Брендона досі нікого немає. Минулого року дружина його зрадила, і — неймовірне щастя! — там, де вона втратила, я знайшла. Деякі люди не помічають хорошого просто перед очима. Я часу дарма не гаяла й швидко забрала його собі, почуваючись більшою щасливицею, ніж тоді, коли вижила під обстрілами в Афганістані. Ми зійшлися наприкінці серпня, а вже на Різдво були заручені.

Упродовж тих місяців, що ми зустрічались, я літала в Каліфорнію і назад, працюючи пілотом на півставки. Але навіть за таких умов викладатися доводилося на всі сто. З моїм коліном усе було гаразд, а ось спина постійно боліла. На щастя, через оте тяжке відновлення після операції на коліні мені дозволили складати нормативи на біговій доріжці, а не на асфальті: без хряща я не могла добре бігати по твердій поверхні.