Стріляй, як дівчисько
- Автор: Хегар Мэри Дженнингс
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-3927-2, 978-617-12-4169-5, 978-617-12-4170-1
- Переводчик: Анастасия Дудченко
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Стріляй, як дівчисько». Краткое содержание книги:
Як на лихо, травма спини, якої я зазнала в тій катастрофі, не загоїлась. Я боялася, що мені заборонять літати, і не показувала її нікому з лікарів, тож мені щоразу гіршало.
Попри ці всі проблеми, в жовтні 2010 року я разом з командою вирушила у своє перше відрядження в ролі командира екіпажу на тижневу підготовку. З домашньої бази на Моффеттському федеральному аеродромі неподалік від Сан-Хосе ми прилетіли на армійську базу, що називалася Форт-Гантер-Ліґґет. У Гантер-Ліґґеті просто неймовірний стрілецький полігон. Це було найкраще місце для тренувань, де ми могли практикуватися, нападаючи на «позиції ворога», обстрілюючи їх і водночас рятуючи «постраждалих». Я раділа, допоки не сталася пригода під час одного з останніх польотів наприкінці тренувань.
Я летіла з Фінном — моїм другом, який узяв мене на роботу і на той час був командиром «Тім Гоука». Ми приземлялися, щоб забрати «пацієнта». Коли шасі торкнулися землі, я почула різкий тріск і побачила, як вітрове скло вкрилося павутинням.
Я покліпала очима й трохи потрусила головою, а коли знову звела очі, зі склом усе було гаразд. Я подивилася на свою руку й ногу, але крові не побачила. Я перевела погляд на Фінна, а він утупився в мене.
— Гей… Усе добре?
— Так. Усе добре, — відповіла я дещо швидше, ніж зазвичай.
Я трохи збентежилась, але нічого страшного. Хоч усе видавалося таким реальним. Це був мій перший справжній флешбек, який дуже відрізнявся від поганого спогаду. Я знову пережила ту саму мить, коли ворожа куля пробила переді мною скло, і чомусь цей флешбек зробився навіть страшнішим за той колишній реальний випадок.
Завершивши підготовку, ми повернулися в Моффетт у Каліфорнію. Коли я несла спорядження в роздягальню екіпажу, то почула, що хтось кличе мене. Це був Фінн. Він мав для мене погані новини. Як з’ясувалось, я вчасно не склала фізичних нормативів через те, що літала сюди з Остіна, а згодом була на тренуванні.
Наступного ранку я мала летіти в Остін. Попри психологічне й фізичне виснаження від підготовки, я мусила негайно скласти ті нормативи. Однак, не попередивши медиків, я не могла взяти в них звільнення від стандартних нормативів, яке треба було показати інспекторові. Тоді я спитала, чи можна мені скласти нормативи через кілька тижнів, коли я знову буду тут, але почула у відповідь рішуче «ні». Я не хотіла псувати життя своєму керівництву, тож мені довелося складати нормативи стандартним способом. Зрештою, що страшного могло статися?
Події розвивалися блискавично. Посеред забігу на два з половиною кілометри моє коліно вибухнуло різким болем. Я відразу ж зупинилася, хоч пам’ятала, що біжу на час, і обережно поставила ногу на землю. Відчуття начебто було нормальне, тож я спробувала бігти знову. Але де там! Мій забіг скінчився. Коліно страшенно набрякло, й інспектор відвіз мене до медичної групи на обстеження.
— Ви ж маєте звільнення, чому ви бігали на асфальті? — спитали мене.
Я лише похитала головою, бо розумного пояснення в мене не було.
По дорозі від медичної групи я наткнулася на лікарку, яка працювала безпосередньо в ескадрильї і мала право вирішувати, хто може літати, а кого відрахувати з пілотського складу.
— Пусте, — сказала вона.
Мені треба було тільки зробити МРТ коліна, а тоді вона дозволить мені літати. Я полетіла додому, пішла до хірурга-ортопеда, який також насварив мене за те, що я бігала на асфальті, зробила МРТ і наступного місяця повернулася в Моффетт, сподіваючись дістати дозвіл. Зрештою, я ж зробила все, що мені звеліли, чи не так?
— От дідько, Ем-Джей, — заговорила лікарка. — Я не можу дозволити тобі літати з таким коліном!
— ЩО? Ви сказали, що дозволите, як я зроблю МРТ. З коліном уже все гаразд, у чому проблема?
Вона глянула на мене так, ніби я з’їхала з глузду.
— Я мала на увазі, що результати МРТ мають бути хороші. Ти знаєш, що в тебе немає хряща в коліні?
Я байдуже кивнула, намагаючись затамувати лють.
Та ти просто геній. Може, іншим разом вони мені повірять, коли я скажу, що звільнена, і перестануть поводитися так, ніби я, бігаючи на вулиці, просто не хочу зіпсувати собі зачіску?
Вона відмовилася видати мені дозвіл літати. Розчарована, я повернулася в Остін і вже чимраз менше вірила в те, що зможу подолати бюрократію.