Таємниця янтарної кімнати
- Автор: Дмитриев В., Ерашов Валентин Петрович
- Год: 1963
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: В. Л. Кашин
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Таємниця янтарної кімнати». Краткое содержание книги:
Серед украдених фашистами унікумів була й знаменита янтарна кімната Катерининського палацу-музею у місті Пушкіно під Ленінградом.
Незабаром після закінчення війни стало відомо, що деталі оздоблення янтарної кімнати разом з іншими музейними експонатами за розпорядженням одного з найближчих поплічників Гітлера гауляйтера Еріха Коха відправлено до міста Кенігсберга (нині Калінінград). У перші післявоєнні роки було створено комісію по розшуках скарбів, украдених гітлерівцями. Комісія провела велику роботу, метою якої було повернення радянському народові його добра. Розшуки янтарної кімнати тривають і досі.
Влітку 1958 року обласна газета «Калининградская правда» надрукувала серію статей, в яких розповідалося про янтарну кімнату, її викрадення і розшуки. Потім побачив світ окремою брошурою нарис В. Дмитрієва «Дело о янтарной комнате» (Калінінградське книжкове видавництво, 1960 р). Ці матеріали знайшли широкий відгук серед читачів. До редакції газети, до видавництва, а також на адресу партійних і радянських органів Калінінграда надійшло і ще надходить багато листів. В них трудящі запитують про те, що являла собою янтарна кімната, просять докладніше розповісти про все, що пов'язано з нею, виявляють бажання допомогти в розшуках її.
Прагнучи відповісти на ці запитання, автори пропонують до уваги читачів повість «Таємниця янтарної кімнати».
Книга побудована на документальній основі. Автори її, учасники розшуків янтарної кімнати, використали численні архівні і музейні документи, в яких описується викрадений скарб і подається його історія, довідкові та монографічні матеріали з історії Кенігсберга, а також матеріали комісії по розшуках янтарної кімнати.
Користуючись нагодою, автори висловлюють глибоку подяку товаришам, які подали допомогу у збиранні матеріалів до книги. Особливо вдячні вони професорові Берлінського університету докторові Гергардту Штраусу (НДР), товаришеві Карлу-Хайнцу Вегнеру — головному редакторові журналу «Фрайє Вельт» («Вільний світ»), що його видає Товариство німецько-радянської дружби, а також завідуючій науковим відділом палацу-музею у м. Пушкіно Є. С. Гладковій.
м. Калінінград, січень 1961 р.
В. Дмитрієв, В. Єрашов
«Хто він? — подумав Сергєєв, поглядаючи на непосидющого вудильника. — Інженер з трикотажної фабрики? Чи слюсар з ремонтно-механічного? А може, вчитель двадцять п'ятої школи? Звідки він приїхав сюди — з Москви, Пскова, Вологди чи Удмуртії? Цього я не знаю. Та це й не має значення. Важливо інше: обжився чоловік, не відчуває себе тут ні гостем, ні тимчасовим пожильцем. Придбав човен, а можливо й будиночок собі звів. Словом, влаштувався тут міцно. Надовго. Назавжди. Отакі, як він, неквапливі, небалакучі хазяйновиті люди й будували це місто, воскрешали його — будинок за будинком, квартал за кварталом, вулицю за вулицею…»
Веселе сонце. пробивалося крізь густу крону каштана і світлими плямами лягало на зелене сукно письмового столу.
Товстим синім олівцем Сергєєв робив позначки: «Розібратися і доповісти»., «Цікава пропозиція. Перевірити і запросити автора», «В архів». Звичайна пошта головного архітектора… І раптом олівець застиг у повітрі. Олег Миколайович прочитав:
«У 1951 році я закінчував будівельний технікум. Якось мені довелося знімати план будинку, що мав ремонтуватися.
Склавши ескіз підвалу і проставивши розміри, я почав «ув'язувати ланцюжок». Виходило казна-що: одна стінка коротша за другу на три метри! Тоді я вирішив накреслити план підвалу в масштабі. У плані біля сходової клітки визначилася «біла пляма» — квадратна кімнатка метрів зо три в поперечнику. Круг неї були капітальні стіни.
Роздумувати, що це за приміщення, у мене не було часу. Потім все забулося. І тільки тепер, прочитавши про розшуки янтарної кімнати, я пригадав цей випадок, мабуть, тому, що будинок міститься на Барнаульській вулиці, про яку згадується в нарисі.
З повагою Куликовських».
Незабаром Сергєєву потрапив до рук ще один лист.
«Дорогі товариші!
Прочитавши матеріали про розшуки янтарної кімнати, я пригадав, що у 1949 році мій син разом з іншими дітьми грався в районі форту, розташованого на виїзді з Калінінграда на Зеленоградськ, і приносив знайдені там монети, серед них і чеканення XVII–XVIII століть. Можна гадати, що деякі колекції музеїв Кенігсберга були заховані саме в цьому форту. Вважаю, що там варто пошукати.
Закаєв.
Калінінград, Похідна, будинок 11».
«А Ганнуся, здається, мала рацію! — задоволено подумав Олег Миколайович. — Мабуть-таки ще рано ставити хрест».
Він почав складати листи у папку. Але в цей момент двері відчинилися, і ввійшов Денисов.
— Головному архітекторові — привіт! — весело промовив він. — Ну, як їздилося? Ти, бачу, повеселішав. От; брате, а то вже й кидати збирався. Кинути легко, знайти важко. — Денисов підсунув до себе стілець. — А ми теж не дрімали. Ось послухай. Новина номер один. Знайшли закритий наглухо підземний хід, який з'єднує Південний вокзал з центром міста. Як показали обміри, хід іде під теперішнім тунелем. Поки що чіпати не наважилися, треба щоб спочатку його сапери оглянули. Новина номер два. На Великій Торговій, де — пам'ятаєш, нам казали? — є нібито якийсь колодязь, сапери знайшли під бруком кладку. Не бурили — небезпечно, близько Балтрибтрест, рибний інститут, жилі будинки. Теж потрібен час для обслідування району. А от іще: Ганна Єгорівна Бредова. Живе на Барнаульській, будинок № 2, старожил Калінінграда. Розповіла…
— Олегу Миколайовичу, пробачте, принесли пошту, — перебила секретарка. — І про янтарну кімнату є.
— Дякую, зараз глянемо…
— Почекай, Олегу Миколайовичу, давай уже закінчу, — попросив Денисов. — Слухаєш?
— Звичайно.
— Так от. Бредова у сорок п'ятому році приїхала в наше місто. Тоді вона жила на Ніколайштрасе… Щодня їй доводилося проходити повз замок. І ось одного разу, наприкінці лютого чи на початку березня 1946 року, вона поверталася з роботи. Назустріч ішов чоловік у чорному пальті і капелюсі. Весь його вигляд красномовно свідчив: це німець! Бредова трохи злякалася — місце безлюдне, обстановка не дуже спокійна… Жінка вирішила розминутися з незнайомим і сховалася за ріг зруйнованого будинку. Перехожий не звернув на неї уваги. Здавалося, він взагалі нічого не помічав, заглиблений у свої думки. Бредова бачила, як німець підійшов до стіни одного будинку і, нахилившись, зробив якусь позначку. Почекавши, поки німець зникне з очей, вона підійшла до будинку. На стіні вона помітила якісь знаки і. напис олівцем. Прочитати написане вона не змогла — німецьку мову знала слабо. А вранці, коли прийшла туди з товаришами, напису вже не було…