Таємниця янтарної кімнати
- Автор: Дмитриев В., Ерашов Валентин Петрович
- Год: 1963
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: В. Л. Кашин
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Таємниця янтарної кімнати». Краткое содержание книги:
Серед украдених фашистами унікумів була й знаменита янтарна кімната Катерининського палацу-музею у місті Пушкіно під Ленінградом.
Незабаром після закінчення війни стало відомо, що деталі оздоблення янтарної кімнати разом з іншими музейними експонатами за розпорядженням одного з найближчих поплічників Гітлера гауляйтера Еріха Коха відправлено до міста Кенігсберга (нині Калінінград). У перші післявоєнні роки було створено комісію по розшуках скарбів, украдених гітлерівцями. Комісія провела велику роботу, метою якої було повернення радянському народові його добра. Розшуки янтарної кімнати тривають і досі.
Влітку 1958 року обласна газета «Калининградская правда» надрукувала серію статей, в яких розповідалося про янтарну кімнату, її викрадення і розшуки. Потім побачив світ окремою брошурою нарис В. Дмитрієва «Дело о янтарной комнате» (Калінінградське книжкове видавництво, 1960 р). Ці матеріали знайшли широкий відгук серед читачів. До редакції газети, до видавництва, а також на адресу партійних і радянських органів Калінінграда надійшло і ще надходить багато листів. В них трудящі запитують про те, що являла собою янтарна кімната, просять докладніше розповісти про все, що пов'язано з нею, виявляють бажання допомогти в розшуках її.
Прагнучи відповісти на ці запитання, автори пропонують до уваги читачів повість «Таємниця янтарної кімнати».
Книга побудована на документальній основі. Автори її, учасники розшуків янтарної кімнати, використали численні архівні і музейні документи, в яких описується викрадений скарб і подається його історія, довідкові та монографічні матеріали з історії Кенігсберга, а також матеріали комісії по розшуках янтарної кімнати.
Користуючись нагодою, автори висловлюють глибоку подяку товаришам, які подали допомогу у збиранні матеріалів до книги. Особливо вдячні вони професорові Берлінського університету докторові Гергардту Штраусу (НДР), товаришеві Карлу-Хайнцу Вегнеру — головному редакторові журналу «Фрайє Вельт» («Вільний світ»), що його видає Товариство німецько-радянської дружби, а також завідуючій науковим відділом палацу-музею у м. Пушкіно Є. С. Гладковій.
м. Калінінград, січень 1961 р.
В. Дмитрієв, В. Єрашов
— Я певна, що янтарна кімната була в замку. У нас… тобто у родині професора Франца, про неї згадували не раз. Що ж стосується бункера на вулиці Штайндамм, то тут мої відомості можуть виявитися більш точними, — хвилюючись говорила Сергєєву Гіль. — Я часто прогулювалася у тому районі, по Штайндаммштрасе. Добре пам'ятаю: вона вся була забудована високими, гарними будинками, тільки в одному місці залишався маленький зелений майданчик. Мені здається, що саме там і містився бункер. Це одразу ж за наріжним будинком, де був ресторан, біля головпоштамту. Майданчик мав назву Кірхенплац. У глибині його височіла невеличка кірха. Ліворуч від кірхи мені доводилося бачити на зеленому насипу душники, які звичайно бувають у бункерах. Входу до приміщення я не бачила. Мені здається, що саме тут містився бункер, про який згадується у статтях «Калининградской правды», — розповідала Гіль, — якщо, звичайно, Роде казав правду і якщо не помилився професор Барсов, якого Роде водив до бункера по Штайндаммштрасе.
— Спасибі, Ельзо Арнольдівно. Ми уважно оглянемо ці місця.
Тепер Сергєєв регулярно одержував журнал «Фрайє вельт» безпосередньо з Берліна. Він нетерпляче розгортав великі сторінки, відшукуючи знайомий заголовок: «Во іст дас бернштайнціммер?»[21] Майже у кожному номері він знаходив щось цікаве. Головне було зроблено: німці відгукнулися на заклик журналу і повідомляли все, що було їм відомо.
Так, Емма Лупп, бургомістр міста Коппенбрюкк з повіту Киріц, писала:
«Розмовляючи з польським військовополоненим, я довідалась, що на початку січня з Кенігсберга було відправлено вагон із скарбами мистецтва, які потім замурували у підвалах замка в повіті Ландсберг. Поляків, яких примусили це робити, через кілька днів вивезли невідомо куди. Я повідомляю це для того, щоб зробити і свій внесок у розшуки всесвітньовідомого твору мистецтва».
А ось лист Альфреда Блекка, жителя міста Карл Марксштадт, надрукований у п'ятнадцятому номері щотижневика:
«З юнацьких років я чудово орієнтувався у тодішньому Кенігсберзі. Протягом кількох років жив поблизу згаданої вами вулиці Ланге Райє і вчився у розташованій там школі. Я знаю, що на розі Ланге Райє і Бернштайнштрасе містився. Геологічний інститут, в якому зберігалася міська колекція янтарю. Очевидно, експонати інституту і були сховані у згаданому вами «бункері № 3». Правда, я такого позначення не знаю, але мені точно відомо, що біля Геологічного інституту був якийсь бункер. Думаю, що розташування його, незважаючи на зміни, які сталися за цей час у місті, можна визначити. Гадаю, що місце, де був бункер, виявилося непридатним для будівельних робіт, в іншому разі на цей бункер вже натрапили б».
Поряд Сергєєв прочитав іще одне повідомлення — Маргарита Тинківської з міста Галле:
«Я виросла в Кенігсберзі і знаю, можна сказати, кожний куточок міста. Бункер, про який йдеться у статті, може бути тільки бункером, що містився під Буттербергом.
Якщо дивитися з боку замка наліво від Штайндамм у напрямі до Нойросгертерської кірхи, то там містився великий бункер, який у 1943 чи 1944 роках був значно розширений. Під час англо-американського повітряного нальоту 30 серпня 1944 р. вхід до бункера був завалений зруйнованим куполом дзвіниці Нойросгертерської кірхи. Я сама не була у бункері, але мої знайомі, що ховалися там під час нальоту, змушені були вибиратися звідти через інший хід».
«Знову цей бункер, — міркував Сергєєв. — Просто якесь зачароване коло! Всі говорять про нього, багато хто його бачив, а ми ніяк не можемо навіть приблизно знайти місце, де він був».
А через кілька днів Олег Миколайович прочитав у журналі редакційне повідомлення:
«ДЕ ПОДІЛАСЯ ЯНТАРНА КІМНАТА?
Бажанням допомогти відповісти на це запитання пройнятий кожний із численних листів, одержаних нами із Сходу і Заходу Німеччини, із соціалістичних і капіталістичних країн. У листах міститься багато відомостей, що вказують сліди, по яких варто іти. Але і в цьому нам потрібна допомога.
В одному листі, наприклад, сказано, що якийсь Манн, столяр, служив у свій час у Кенігсберзькому музеї мистецтв і відповідав за технічну сторону перевезення музейних цінностей!
Ми просимо пана Манна відгукнутися, якщо цей заклик дійде до нього. Одночасно просимо всіх, хто знає про долю чи місцеперебування пана Манна, повідомити про це нас».
Словом, журнал робив свою добру справу, листи надходили, їх друкували, вивчали. І ставало все більш очевидним, що розшуки треба продовжувати ще наполегливіше і енергійніше.
21
Де знаходиться янтарна кімната? (нім.),