Повний місяць
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 978-966-8659-38-6
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Повний місяць». Краткое содержание книги:
Розгадати таємницю сатанівського лісу береться бойовий офіцер, фронтовик Андрій Левченко. Разом із ним у небезпечній грі — Ігор Вовк, який утік із сталінського концтабору, жорстокий капітан НКВД Віктор Сомов, ватажок дезертирів Жора Теплий та повстанський сотник на псевдо Грім. Їхні долі сплелися в тугий вузол, вони небезпечні один для одного, кожен має свій секрет. Але життя кожного, а заодно — й кохання втікача Вовка, залежить від того, кому вдасться вистояти в двобої з перевертнем. Якщо вовкулаки, звичайно, реальність, а не породження людського розуму та генія…
Нова гостросюжетна історія від Андрія КОКОТЮХИ — детективний трилер, виконаний у популярному стилі ретро–роману. Дія захоплює з перших сторінок. А фінал обіцяє несподіванки, яких не чекав, за його зізнанням, сам автор.
— Спробую.
Всякий раз, коли Андрій спілкувався не лише з Нещеретом, а й з Поліною Стефанівною, йому іноді кортіло признатися — не на вулиці знайдений. Який не який, а теж учених батьків дитина. Дещо й від них встиг почерпнути, та й оці самі гени радянська влада не скасувала своїм декретом. Але всякий раз відмовчувався, заганяв справжню натуру подалі, починаючи старанно грати типового солдафона.
— Звольте, — кивнув Нещерет. — Отже, еволюція перетворила мавпу на людину. Раз так, чому людина не може перетворитися на мавпу? Повернутися до первозданного вигляду, в прямому розумінні цього слова, — чи Андрієві здалося, чи доктор, пустившись у пояснення, трошки пожвавився. — Йдеться, звісно ж, не про буквальне перетворення. Ось мужчина — і ось він уже лізе на дерево, зарослий шерстю. Ні. Але тваринного, Андрію, буквально в кожній людині значно більше, ніж нам із вами хотілося б знати та вірити. Інстинкти можна розбуркати штучно. Важливо уявляти, як це робиться. Аби не втратити чоловіка чи жінку — і в той час розбуркати в ній інші, давно забуті якості. Маячня, правда? Ви ж так думаєте, бачу.
— Чесно? Дурня повна. Невже подібне когось серйозно турбувало?
— Можете не вірити — були поруч зі мною в часи молодості й такі особи. Коли коротко, то ідея утопічна й благородна водночас. Людина, відроджуючи в собі притлумлену, та зовсім не втрачену тварину, збагачує себе новими рисами та, головне, якостями. Хіба не цікаво — відкрити в собі щось нове, незвичайне, невідоме. Як думаєте?
— Не знаю, — Андрій говорив чесно. — Тим більше не розумію, чому ви раптом завелися.
— Бо наше з вами відкриття складно розтлумачити інакше, ніж згадкою про дурниці, з якими носилися замолоду. Хижак, наділений інтелектом, людським інтелектом… Я сприймаю результат його полювання ось так. Підстерегти одну жертву й вистежити, а потім — блискавично розправитися з трійцею. Причому двоє — дорослі, сильні та навряд чи боязкі мужчини… Погодьтеся, потрібні не лише гострі зуби, міцні кігті й стрімкість рухів. Ось цим створінням, як би ми з вами не домовилися його дражнити, керував інтелект. Чи щось таке… подібне до інтелекту. Тому я закінчу: ви праві, Андрію.
— О! В чому, цікаво?
— Ці мертві тіла вже не проллють нам з вами додаткового світла на процес визначення природи того, хто їх загриз. Досить знати, що нікого іншого тут нема. Жодних буржуазних націоналістів, котрі прикидаються вовкулаками, як твердить наш пильний товариш Сомов. Кожна наступна жертва вас до розгадки цієї дивної та страшної природи не наблизить. Зрозуміти її треба інакше.
— Як?
— У мене нема готових відповідей, Андрію. Просто, розкусивши справжню природу вбивці, ви, або — ми з вами, швидше наблизимося до хижака. Її не виявиш, якщо викликати сюди роту автоматників та наказати їм прочісувати ліс.
— Згоден. Все, на що здатен, лісовий звір зробив. Лишається вирахувати й спробувати діяти на випередження, як кажуть у військах.
— Бачте, домовились. Для цього треба спати, товаришу Левченко. Є спирт, на сон грядущий…
— Не тут. І взагалі… не тепер. Хочеться ясного розуму. Але ваш рецепт на сон, лікарю, абсолютно приймається. Попрошу в Стефанівни самогону. Навіть інтелігентні жіночки сьогодні мають удома цей бальзам.
— Замінник грошей, хіба не знали? Обміняти щось корисне на самогонку, отримати якусь послугу — нині це норма для всіх, Андрію.
— Піду, попрошу грамів двісті. Рецепт випишете? — Левченко змовницьки підморгнув, відповіді не дочекався, ступив до виходу, враз зупинився: — Знаєте, ви тут говорили мені, Савичу, про звірів та людей… Воно–то має право на життя. Тільки в нашого товариша Сомова, як ви вірно підмітили, власна думка. Вважає її єдино правильною, пише доповідні начальству й збирається активно діяти.
Лице Нещерета відбило тривогу.
— Ви про що?
— Так про націоналістичні банди ж. Ті ж самі, котрі вбили мого попередника, пам'ятаєте ж цю історію. Сомов свято вірить, що в Сатанові або всі їхні спільники, або — через одного.
— Ви жартуєте, правда?
— Ні, на жаль. Усе дуже серйозно. Кажу тому, що за себе можете не переживати. І за Поліну Стефанівну теж. Ви в нього поза підозрою. Товариш капітан усе до нових людей приглядається. Знаєте, наприклад, сторожа з Будинку культури?
Тепер лікар здивувався.
— Чекайте, чекайте… Такий бородатий… Живе відлюдно. Якби не приходив до мене, я б подумав — німий. А так я ж із ним говорив… Слухайте, у товариша Сомова зовсім із гори протікає?
Ілюструючи свої слова, Нещерет легенько стукнув себе зігнутим пальцем по лобі.
— Йому такого не кажіть.