Повний місяць
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 978-966-8659-38-6
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Повний місяць». Краткое содержание книги:
Розгадати таємницю сатанівського лісу береться бойовий офіцер, фронтовик Андрій Левченко. Разом із ним у небезпечній грі — Ігор Вовк, який утік із сталінського концтабору, жорстокий капітан НКВД Віктор Сомов, ватажок дезертирів Жора Теплий та повстанський сотник на псевдо Грім. Їхні долі сплелися в тугий вузол, вони небезпечні один для одного, кожен має свій секрет. Але життя кожного, а заодно — й кохання втікача Вовка, залежить від того, кому вдасться вистояти в двобої з перевертнем. Якщо вовкулаки, звичайно, реальність, а не породження людського розуму та генія…
Нова гостросюжетна історія від Андрія КОКОТЮХИ — детективний трилер, виконаний у популярному стилі ретро–роману. Дія захоплює з перших сторінок. А фінал обіцяє несподіванки, яких не чекав, за його зізнанням, сам автор.
Не просто так.
Цікаво.
— Тихо стій! Рипнешся — амба.
Ігор не стільки злякався, скільки здивувався. Хоч заскочений зненацька, не зрозумів — відчув: небезпека є, але не смертельна. Табірний досвід, можливість спілкуватися з блатарями та глибше вивчати їхні звичаї підказували: той, хто хоче вбити, не погрожує з темряви. Нападає стрімко, вирішує все одним влучним ударом. Або стріляє з–за рогу, добре прицілившись, якщо зброя є. Дуло під горлом відчувати неприємно, тож руки піднялися машинально, навіть демонстративно — виставив їх перед собою долонями догори.
— Пішов до хати. Повільно.
Слухняно кивнувши, Вовк позадкував. Щойно зайшли, незнайомець забрав пістолет, перемістився так, аби двері були ближче до Ігоря, виплюнув наказ:
— Зачиняй, як там воно в тебе. Бігом!
— Прямо бігом, — гмикнув Ігор.
— Поговори в мене!
— Біжу, вже біжу.
Накинувши гачок, Вовк брязнув клямкою. Повернувся, чекаючи нових розпоряджень. Кремезний незнайомець у офіцерській формі, але без головного убору, кивнув, пропонуючи проходити в кімнату. Зайшов сам, покрутив головою, кивнув, тепер — схвально:
— Годиться.
— Для чого?
— Розберемося. Сядь, Офіцере. Ти ж Офіцер, правда?
Почути зараз своє табірне прізвисько Ігор сподівався найменше.
— Взагалі я комісований…
— Не ліпи горбатого! — підніс голос незнайомець, не опускаючи зброю. — Давай, браток, намалюю тобі нашу ситуацію. Я все про тебе знаю. Де сидів, звідки рвонув. Звати тебе Ігор, прізвище — Вовк, на зоні Офіцером охрестили. Хресний тато — Проша Балабан, мій давній корєш. Такий давній, що зустріне — заріже. Але не зустріне й точно не заріже. Бо лежить десь на березі Глухої Вільви, чи де ти його там закопав. Бач, чарівник я?
— Цікава історія. Тільки ти помилився адресою.
— Слухай, Офіцере, кінчай базар, а? Мені по хріну, як тебе хрестили, від кого ти ховаєшся і чому саме тут. Не збираюся я тебе нікуди здавати. Ми з тобою взагалі товариші по нещастю. В одному човнику пливемо.
Вовк знизав плечима.
Мабуть, досить уже гратися, безглуздо. Схоже, незваний гість поки не бажає йому зла. Хоч навряд чи прийшов друг.
— Тоді, може, забереш ствол?
Примостившись на лавку за столом, кремезний поклав пістолет перед собою, розвернувши ніби ненароком дуло в бік Ігоря.
— Так піде?
— Нехай. Про мене знаєш чимало. Сам хто такий? Обзовися.
— Хе, розбираєшся, як у нас говорять. Ти теж мене знаєш, Офіцере. Гадом буду. Балабан покійний напевне про мене кілька лагідних слів говорив. Теплий я, Жора, чув?
Ігор спохмурнів:
— А–а, ясно–ясно. Про тебе і про твої подвиги я наслухався — о! — ребро долоні чиркнуло по горлу.
— Слухай, тобі теж є, чим похвалитися, Офіцере, хіба ні? Такий же зрадник Батьківщини.
— Я…
Вовк раптом завмер. Відчувши — говоритиме на свій захист, що перед цим записним убивцею та бандитом виглядало щонайменше соромно, недолуго й недоречно, натомість огризнувся:
— Ти не рівняй, Жоро. Не рівняй. Я з діючої частини не дезертирував. Усе інше твоє бандитство мене мало цікавить, але Батьківщину зрадив якраз ти!
— Ага, Батьківщину! Скажи ще — особисто товариша Сталіна! — реготнув Теплий. — Все про тебе знаю, Офіцере. Навіть більше, ніж ти думаєш. Тебе за діло посадили? Дійсно, за зраду? Ти у своїх стріляв, з частини своєї тікав, фрицям чоботи чистив, комсу червону розстрілював?
— Чого ти хочеш? Чого домагаєшся?
— За що тебе судили, товаришу Вовк? Ні за що. Наклепали, склепали справу. Підшили липовий матеріальчик канцелярським клеєм, хіба ні?
Ігор скреготнув зубами — так чи інакше, з Жорою доводилося погоджуватися.
— Склеїли. І підшили.
— Значить, тебе могли оббрехати — а мене ні? — у голосі почулися переможні нотки. — Чому ти так вирішив, Офіцере? Хто ти взагалі такий? Хіба тобі вирішувати: правду про мене кажуть табірні урки, народець гнилий від маківки до жопи, падлючий та паскудний — чи брешуть?
— Смислу нема тебе оббріхувати.
— Не знаю, Вовк. Ох, не знаю. Добре! — він плеснув у долоні. — Думай, що собі хочеш і як душа бажає. Це нічого не міняє. Мені треба затихаритися. Влипли ми в дурну історію, залетіли в капкан. Так карта лягла, що побачив тебе тут, у Сатанові, один спільний знайомий. Випадок, раз у житті буває. Але й світ, бач, тісний. Нема куди заховатися від людського ока. Пропустив би повз вуха, яке мені до тебе діло... Ну, дізнався про всяк випадок, на чорний деньочок, де хаза в бродяги, котрий теж від лягавих ховається. Крім корєша мого, тебе в цілій окрузі ніхто не впізнав. Та й ширше бери — ніхто тебе саме тут не шукатиме. Заліг у нору — твоє щастя. Я біля тебе пристроюся. Чи моя компанія тобі не годиться?