Повний місяць
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 978-966-8659-38-6
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Повний місяць». Краткое содержание книги:
Розгадати таємницю сатанівського лісу береться бойовий офіцер, фронтовик Андрій Левченко. Разом із ним у небезпечній грі — Ігор Вовк, який утік із сталінського концтабору, жорстокий капітан НКВД Віктор Сомов, ватажок дезертирів Жора Теплий та повстанський сотник на псевдо Грім. Їхні долі сплелися в тугий вузол, вони небезпечні один для одного, кожен має свій секрет. Але життя кожного, а заодно — й кохання втікача Вовка, залежить від того, кому вдасться вистояти в двобої з перевертнем. Якщо вовкулаки, звичайно, реальність, а не породження людського розуму та генія…
Нова гостросюжетна історія від Андрія КОКОТЮХИ — детективний трилер, виконаний у популярному стилі ретро–роману. Дія захоплює з перших сторінок. А фінал обіцяє несподіванки, яких не чекав, за його зізнанням, сам автор.
— Ну–ну.
— Чому націоналісти чи хто там у нас ховається в лісі, напали на трійцю бандитів? І взагалі, скільки їх могло бути? Діяв не один, а щонайменше двоє. Чи ми можемо говорити про ще одну озброєну групу в цих краях?
— Згоден. Саме такого ходу думок, старлею, я від тебе й чекав. Кричати на вас доводиться, аби вчилися думати.
Андрій вирішив за правильне пропустити це повз увагу, продовжив:
— Якщо вбиті — бандити, й ті, хто вбив — теж бандити, вони навряд чи ворогуватимуть. Виходить, убили своїх. Значить, свідомо чи мимоволі зіграли на руку нам. Щось тут не так, вам не здається?
Сомов наморщив лоба, ніби щойно про це подумав. Тоді взяв склянку, гойднув заклично:
— Сам підняв питання. Ініціатива карається. Відповіси мені на нього, старлею, в найкоротший термін. Хер його знає, що у них там між собою вийшло та закрутилося. Може, вони спільники. Раптом планували напад на склади разом. І лісові хлопці, побачивши, що кримінальники вляпалися, до того ж серед них один поранений, взяли та й порішили зайвих свідків одним махом. Заодно людей налякати. Але ж ти, я сподіваюсь, суворо попередив усіх, щоб тримали язики за зубами, аби зайвої паніки не сіяти?
— Так точно. Інструктаж проведений.
— Все одно нагадай: хто почне ляпати чи просто заведе про вовкулаку — грає на боці ворога. А отже, сам ворог народу, бо поширює пропаганду. Зараз воєнний час. Треба пояснювати, що я маю право наказати розстрілювати на місці за подібні провокації?
— Не думаю. Вас усі сьогодні чули.
— Повторити не завадить, — вперто повторив Сомов.
Ожив телефонний апарат. Капітан глянув на нього так, ніби вперше бачив, тоді ковтком спорожнив склянку, обійшов стіл, зняв трубку.
— Слухаю, Сомов.
Коли переходив, змусив Андрія ступити вбік, переміститися до протилежного краю столу. Як заведено, жодних зайвих документів на ньому при сторонніх не розкладали. Взагалі під масивним чорнильним прибором, явно трофейним, що лишився від попередніх господарів, виднівся тільки один аркуш паперу.
Ковзнувши по ньому поглядом, Левченко впізнав свій почерк.
— Про перші результати доповім за добу, товаришу підполковник! — обіцяв комусь у ебонітову трубку Сомов, обпершись задом об стіл та стоячи при цьому спиною до Андрія.
Очі за щось зачепилися.
Злодійкувато зиркнувши, чи не збирається капітан повертатися, Левченко підійняв чорнильницю.
Пучками потягнув аркуш до себе.
— Ні, товаришу підполковник! Георгія Теплова, більше відомого, як Жора Теплий, за прикметами серед мертвих не впізнали! — рокотів далі капітан.
Андрій пробіг очима знайомий список. Сам його складав, виконуючи розпорядження Сомова. Той не пояснив, для чого. Лише велів узяти на олівець усіх, хто з'явився в Сатанові від початку вересня.
Нічого особливого. Звичайний збір даних. Органи НКВС для того і є, аби перевіряти такі дані. До того ж заклопотаний Сомов не надто квапив із виконанням. Андрій, теж маючи важливіші справи, дав потрібні вказівки підлеглим. Не першочергове завдання, але зробити треба.
Отримав згодом список із чотирнадцяти осіб.
Тепер дивився на нього.
Прізвище під восьмим номером було підкреслено.
Причому — двічі.
— Так точно, товаришу підполковник!
Відчувши — розмову ось–ось завершать, Левченко прилаштував аркуш, як було.
Коли Сомов поклав трубку на важіль і розвернувся, Андрій саме взяв із нього приклад, допиваючи горілку.
— Можете бути вільним, товаришу старший лейтенант. Куди зараз?
— Відпрацьовувати вашу версію. Наш лікар, мабуть, уже вивчив рани. Хоч не судовий експерт, та щось сказати напевне зможе.
— Хай толкове щось скаже. І давайте, не баріться. Трупи в Кам'янець треба відправити. Ідентифікація, все таке інше. Вказівки від начальства пізніше прийдуть. Поки працюйте в штатному режимі.
Козирнувши, Левченко повернувся й вийшов.
Не міг пояснити собі, чому зачепила невелика деталь.
Прізвище такого собі Волкова Ігоря Петровича особіст підкреслив спершу раз, тоненько. А потім — вдруге, жирно.
Ще й натиснув сильно — грифель розкришив.
Олівець Сомов теж у нього на очах ось тільки переломив, коли нерви раптом здали.
Дуже схожа ситуація.
Чомусь інші прізвища не підкреслені…
Деталі.
Хтось десь говорив про диявола в деталях. Треба в Стефанівни запитати. Чи в Лариси, обидві начитані.
І взагалі, якась особлива увага до Волкова Ігоря Петровича.
Список на робочому столі, перед очима товариша капітана державної безпеки.