Повний місяць
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 978-966-8659-38-6
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Повний місяць». Краткое содержание книги:
Розгадати таємницю сатанівського лісу береться бойовий офіцер, фронтовик Андрій Левченко. Разом із ним у небезпечній грі — Ігор Вовк, який утік із сталінського концтабору, жорстокий капітан НКВД Віктор Сомов, ватажок дезертирів Жора Теплий та повстанський сотник на псевдо Грім. Їхні долі сплелися в тугий вузол, вони небезпечні один для одного, кожен має свій секрет. Але життя кожного, а заодно — й кохання втікача Вовка, залежить від того, кому вдасться вистояти в двобої з перевертнем. Якщо вовкулаки, звичайно, реальність, а не породження людського розуму та генія…
Нова гостросюжетна історія від Андрія КОКОТЮХИ — детективний трилер, виконаний у популярному стилі ретро–роману. Дія захоплює з перших сторінок. А фінал обіцяє несподіванки, яких не чекав, за його зізнанням, сам автор.
— Не збираюся. Але ризикну в разі чого, не стримаюся. У мене нема ілюзій, вибачте… Я ж вам можу про подібні речі говорити?
— Можете сміливо. Тільки від наших відвертих розмов у морзі нічого не поміняється. Тому мене й тривожить не стільки сам хижак–убивця, скільки активність Сомова. Йому наука до лампочки, ваші теорії він бачив у гробу. Почне зараз смикати людей одного за одним — налякає більше, ніж перевертень. Того хоч не видно. А державна безпека — ось вона, не спить, пильнує…
— … виявляє, карає за законом воєнного часу, — підхопив Нещерет. — Аби тримати громадян, так би мовити, в тонусі. Звідки ви про того бородатого знаєте?
— Я для прикладу, — тепер Андрій говорив якомога байдуже. — Не лише він у зоні особливої уваги. Сомов просив дані на купу народу, він у списку. Згадав так, до слова. А до речі, він вам не видався сумнівним?
— У наш час люди можуть підозрювати один одного, — відмахнувся доктор. — До речі, цей Волков не виглядає підозріло, раз уже питаєте. Хоча, — тут він стрепенувся, — це з якої сторони оцінювати.
— Тобто?
— Напасти на когось і вбити він здатен чисто теоретично. Якщо візьме пістолет, підстереже жертву й стрельне з близької відстані. Не скажу, що він зовсім уже слабкий фізично. Проте завжди готовий заперечити Сомову, чим би мені це не загрожувало: отак запросто впорати в темному лісі відразу трьох — це не про таких, як Волков.
— Цікаво. Зможете довести?
— Кажу ж — приходив до мене. Скаржився — живіт болить. Самі розумієте, повноцінного обстеження я йому не можу влаштувати. Але я бачив чимало, Андрію. Оглянув його і скажу вам — чоловік має всі ознаки недоїдання.
— Ви зараз нормально харчуєтесь?
— Ми всі обмежуємо себе в їжі, — погодився Нещерет. — Та голодний, той, хто давно чи вчасно не їв, з медичної точки зору суттєво відрізняється від того, для кого було нормою гидотне харчування. Навіть систематичне, злісне недоотримання не просто калорій, а елементарного продуктового пайка.
— Гм, цікаво. І в чому ж це проявляється?
— Хоча б оці скарги Волкова на болі в животі! Ще й на фоні помітного зниження маси тіла. Він не схуд, Андрію. Він виснажився. Але я закінчу, — доктор знову помітно захопився. — Значить, на животі проглядаються набряки. Обмовився — руки мерзнуть, особливо пальці, отут, де пучки, — лікар показав на собі. — Виглядає не так хворим, як хронічно втомленим. І цей симптом теж не слід поспішати приписувати солдатам. Ви ж воювали. Прекрасно знаєте — часом вистачає двох–трьох годин міцного сну, аби відновити сили. До польових умов пристосовуєшся, а у Волкова втома, не побоюся діагнозу, хронічна. Зовсім іншої природи. Нарешті, заїди в кутиках рота. Не свіжі, струпинки лишилися. Схоже, то проходять, то знову з'являються, шлунково–кишковий тракт зазнав змін. Лікувати все це можна й треба. Тільки де я йому санаторій візьму… І раз уже про нього заговорили, — він сторожко роззирнувся, ніби тут хтось справді міг їх підслуховувати, — я тоді подумав і забув. А оце згадав. Нате вам мій висновок. Не знаю, з якого він там фронту, де воював. Але в тюрмі чи в таборі побував досить тривалий час.
Левченко перестав приховувати інтерес до персони Волкова.
— В'язень?
— Міг потрапити в полон, — кивнув Нещерет. — Не мені вам розказувати, як наша з вами влада ставиться до військовополонених. Зрадники батьківщини, не інакше. Та й тут, на звільнених територіях, органи активно шукають колаборантів. Працював завгоспом при бургомістрі — все, зрадив. Суд, вирок, кара. Прала спіднє німецьким офіцерам, аби діти з голоду не померли? Зрадниця, без питань. Може, до виправних робіт не засудять, але в Сибір переселять. Нічого, що я так розговорився?
— Зі мною можна.
— Знаю, Андрію. Тому й дозволяю собі. Отже, є в мене підозра — побував–таки цей Волков у німецькому полоні. Втік. Не дурний, знає напевне, що роблять із тими, хто побував у полоні. Хитрим способом повернувся до війська або взагалі опинився в госпіталі. Далі зрозуміло. Бачте, як ми з вами зараз злочинця вирахували!
— Але ж до нападів хижака Волков не має стосунку?
— До чого завгодно, Андрію, — тільки не до цього. Почне перевіряти його товариш Сомов, і хто знає, що там випливе. Стривожили ви мене, стривожили…
Тепер із розмови треба виходити.
— Може, ви накручуєте себе, — Левченко спробував заспокоїти доктора. — Це лише одна людина. Сомов такий, він кожного перевірятиме. Волков, якого я випадково згадав суто для прикладу, не єдиний, хто в нього на олівці. Захоче — половину Сатанова посадить за зв'язок із націоналістичними бандами.
— Отак вбив собі в голову?