ТАРС уповноважений заявити…
- Автор: Семенов Юлиан Семенович
- Серия: Славін #1
- Год: 1983
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Надія Орлова
- Жанр: Политические детективы
Электронная книга - «ТАРС уповноважений заявити…». Краткое содержание книги:
— Платіть, — сказав Славін. — Я згоден.
— Може, в Штатах заплатять більше, — урвавши сміх, сказав Глебб. — Я кажу серйозно, я готовий зв'язатися з Голлівудом негайно, у нас хороший зв'язок.
— Ви певні, що вашої рекомендації досить? — спитав Славін.
— Певен.
— Що — писали сценарії?
Глебб ляснув себе по стегнах, зігнувся — показав, як йому стало смішно, — а потім знову став звичайним, відкритим і веселим Джоном.
— Хай вам чорт, Віт! Не треба так потішатися над недосвідченими в мистецтві комерсантами.
— Віталій — дуже гарне ім'я, — сказала Пілар. — Це як Вітторе в італійській.
— Схоже на німецького Вільгельма, — озвався Славін. — Правда, різний зміст вкладено.
— Я, до речі, зустрічав Шанца в Гонконзі, Віт. Сивий дід з синім носом, еге ж?
— Ніс у нього посинів під старість. Коли йому було тридцять, носа він мав цілком пристойного, йому ж не можна було пити, він працював у гестапо, там не тримали п'яниць — серйозна контора…
Пол Дік прийшов тверезий. Він похмуро привітався з чоловіками, дав поцілувати себе Пілар, од віскі відмовився:
— Не буду. Сьогодні й завтра не буду.
— А чому? — спитав Славін.
— Готую добрячий удар проти вас, Віт.
— А чи варто?
— Варто. Грати треба чисто.
— Згоден, — сказав Славін. — Згоден з цим абсолютно, Я, між іншим, маю кілька цікавих історій, пов'язаних а нечистою грою, можу продати.
— Я пропився. Куплю в борг.
— Гаразд. Підожду. Так от, я почав розповідати пре Гонконг, про тамтешню мафію.
— Ні, ні, — мовив Глебб, — краще ви продайте Полу сюжет про Бонда! Ти не уявляєш, Пол, як це дотепно й зло! Я в захваті од Віта. Уявляєш, фільм кінчається тим, що дівчина, яку вивіз Бонд, ну, пригадуєш, та чекістка, надсилає в центр шифровку із Лондона: «Операція проникнення пройшла успішно, легалізувалась, приступаю до виконання службових обов'язків». Здорово, еге ж?
— Про службові обов'язки у нас говорять, — зауважив Славін, — коли людина загинула, виконуючи обов'язок…
Дік похмуро поглянув на Славіна:
— Зловісний, між іншим, сюжет. Правдиво звучить.
— Не ми вигадали Бонда, який гробить наших людей. Пол, не ми зробили з нього героя — людину, що хвацько розстрілює росіян.
— Гаразд, розповідайте ваш сюжет.
— Ні, скільки заплатите за цей, про Бонда? Джон запропонував сто тисяч.
— Це я запропонувала сто тисяч, Віт, ви помилились.
— Покажіть мені таких продюсерів, — нарешті озвався Пол Дік, — я зароблю десяток мільйонів за тиждень, сімдесят процентів вам, о'кей? Ну, розповідайте. Було б чудово, якби ваш сюжет виявився менше гонконзьким, а більше луїсбурзьким — доля Зотова тривожить мене так само, як і вас. Спершу один росіянин врізав дуба, потім другий, чи не забагато на один тиждень, га?
— Не було б третього? — запитливо подивившись на Глебба, сказав Славін. — Так от. Пригадуєте, в Нюрнберзі проходив у справах СС якийсь Вільгельм Шапц?
—. Не пригадую.
— Ми, американці, нація без пам'яті, — озвався Глебб. — Переобтяжена пам'ять заважає жити, вона — мов чиряки, що гнояться…
— Коли б ми втратили двадцять мільйонів, пам'ять була б така ж сама, — мовив Пол. — Я не пригадую Шанца, мабуть, це з катів низького рангу?
— Так. Екзекутор. Ми довели його участь у сорока семи ліквідаціях…
— Що таке «ліквідація»? — запитала Пілар. — Якщо про жорстокість, не треба, Віт, і так занадто багато гіркого на цьому світі…
— «Ліквідація» у них означала поголовне винищення жителів села чи міста, починаючи від немовлят і кінчаючи хворими.
— Це під час боротьби проти партизанів? — запитав Глебб.
— А що — це може виправдати їх? — Славін підсунув свою склянку Пілар, і вона зразу ж налила йому джину.
— Можна, я покладу лід рукою? — спитала вона.
— Звичайно, — відповів Славін, усе ще дивлячись у вічі Глеббу. — То що ж, Джон, боротьба з партизанами може служити виправданням таких ліквідацій?
— Ну звісно, ні, Віт. Я лише уточнював. Звірства наці — мерзенні.
— Так от, ми викрили цього самого Шанца; він жив у Канаді, але його нам не видали, і він зник. А потім вигулькнув у Гонконзі, вже з американським паспортом…
— Та ні, — поморщився Глебб. — По-моєму, він там торгував якимось нікарагуанським чи таїтянським картоном. Я певен, що він не став громадянином Штатів.
— Невже? Ну що ж… Це добре… Так от, коли в Гонконзі десять років тому вибухнув скандал — на аеродромі захопили групу мафіозі з героїном, — цей самий Шанц організував втечу з міста якоїсь португалки чи іспанки, здається, Кармен, такої ж гарної, як наша чарівна Пілар, і угробив ту людину, яка взяла на себе провину. Він і містер Лао. Чи не так, Джон?