ТАРС уповноважений заявити…
- Автор: Семенов Юлиан Семенович
- Серия: Славін #1
- Год: 1983
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Надія Орлова
- Жанр: Политические детективы
Электронная книга - «ТАРС уповноважений заявити…». Краткое содержание книги:
— Чому ви мене питаєте про це?
— Ти ж працював у Гонконзі, — знизав плечима Пол. — Тому він і питає.
— Я там працював наїздами, кілька тижнів, суто комівояжерський бізнес.
— Тоді зрозуміло, — сказав Славін. — І, звичайно, ви не знали тамтешнього представника ЦРУ, він же був причетний до скандалу, його якось погасили, цей скандал, але жаринки тліють, Джон, жаринки тліють. Як, Пілар, цікаво роздмухати цей жар?
— Як вам сказати… Дещо є, але для справжнього скандалу замало…
Глебб знову голосно засміявся, хоча обличчя його — Славін це бачив — було напружене страшенно:
— В нашій країні популярні суперекандали, Віт. Те, що ви розповіли, — будні, нудна пародія на фільм «Хрещений батько».
— Що значить суперскандал? — спитав Славін.
— Коли алкоголічка-дружина, — відповів Пол, — коли чоловік — гомосексуаліст і примушує сестру жити з вигідними йому людьми, коли син мільйонера вступає в компартію, коли хабар перевищує сто тисяч баків — це ще сяк-так. Воно, звичайно, краще було б, якби щось про якісь там штучки президента з концернами, — це проходить, це подобається суперникам, а найбільше потенціальним.
— Дружина є, — відповів Славін, обернувшись до Джона. — В цій історії є дружина. Наркоманка. Кревна родичка чоловіка — просто його племінниця. Донька нациста. Сама була учасницею діла. Ну як?
— Давайте імена, — відповів Дік. — Це я розпишу так, що аж дим піде, і зароблю на цьому не самі тільки гроші, зароблю ім'я — мене ж забули, у нас забувають тих, хто боровся з наці, тепер пам'ятають тих, хто таврує такі пороки, про які розповіли ви. Вступаю в діло, не інтригуйте.
Славін обійняв Глебба за плече, шепнув йому:
— Поінтригуємо, Джон? Чи відкриємо частину карт?
Пілар надпила вина й відповіла:
— Я на вашому місці трохи поінтригувала б.
— Згоден. Тепер слово за Полом — що він знає про Зотова? Мене в госпіталь не пустили й зустрітися не дозволили. Розповідайте, Пол, вашу версію, я її потім прокоментую, гаразд?
— Слухайте, Віт, з цим росіянином поки що нічого не зрозуміло, мене…
— Вам не личить, — перебив його Славін, — ось так казати: «з цим росіянином».
— Як це у вас називають? Великодержавним шовінізмом? — посміхнувся Пол. — Не гнівайтесь, я погано вимовляю російські прізвища.
— Ніколи не признавайтеся в цьому, Пол; вас звинуватять у низькому професіоналізмі, газетяр повинен знати імена своїх противників — навіть коли їх трудно вимовляти. Ми, наприклад, добре пам'ятаємо імена наших ворогів.
— Я не вважаю Зотова противником, — сказала Пілар. — Він просто виконував свій обов'язок.
— Хто це довів? — Глебб знизав плечима. — Ми живемо не в тоталітарній системі, його провину треба підтвердити доказами. Передавач — це не доказ. Могли просто підкинути.
— Правильно, — погодився Славін. — Сьогоднішня «Ньюс» написала про це вашими словами.
— Невже? — здивувався Глебб. — Молодці, я, признатися, не читав.
— А це що? — Пол кивнув на «Ньюс», що лежала на столі, коментарій про Зотова було підкреслено червоним олівцем.
— Це читала я, — відповіла Пілар. — Я занепокоєна долею Зотова і ладна зробити все, щоб йому допомогти.
— Але як? — спитав Глебб. — Я теж хотів би допомогти йому. Як?
— Дуже просто, — відповів Славін. — Знайти тих, хто влаштував напад на його квартиру.
— І розшукати тих, хто зламав сейф у Лоренса, — посміхнувся Пол Дік.
— Пол, — сказав докірливо Глебб, — це не по-джентльменськи.
— Це по-джентльменськи, бо він погодився розмовляти зі мною, і я вже надіслав кореспонденцію в свої газети: «Краса — як символ надійності»; про це я подумав, коли побачив роботу групи гангстерів у апартаментах «Інтернейшнл телефонік» — вони добували імена «надійних друзів» тієї фірми, яка зуміла побудувати надійний міст зв'язку між Штатами й групою Піночета, коли він ще не був диктатором, а приймав паради, стоячи поруч з Альенде».
— Беру, — сказав Славін. — Чудова шапка, Пол.
— У росіян погано з вільно конвертованою валютою, — сказав Глебб. — Ви — виняток, Віт?
— Просто я дотримуюсь контрастної дієти, — один голодний день на тиждень — економія в чистому вигляді.
Пілар і Глебб перезирнулись.
— Захоплюєтесь йогою? — спитала Пілар. — Я можу дати вам літературу, у мене є багато книжок російською мовою.
— Йогою захоплююсь, за книжки спасибі, візьму з радістю. До речі, Пол, ви не знаєте, це той Лоренс, який відмовився відповідати конгресові по багатьох пунктах про путч у Сантьяго?