ТАРС уповноважений заявити…

— Якщо маєте на увазі Дубова, то йому невластиве користолюбство — живе дуже скромно.

— А коли людина, відмовляючись від пропозицій, які їй зробили, будь-що прагне потрапити в секретний відділ, до якого прикуто увагу розвідок, як ви до цього поставитесь?

— Це рецидив тридцять сьомого, товаришу генерал, — впевнено сказав Сидоренко. — Так кожну людину можна зробити шпигуном.

— Гаразд. Я навіть, щиро признатися, радий, що ви його так захищаєте. Єдине тільки, чого ви не маєте права зробити, — це розповісти вашому сусідові про цю розмову.

— Це я обіцяю.

— Як ви ставились до Ольги Вінтер?

— Вона була чудова людина. Чудова.

— Дубов кохав її?

— Він добре до неї ставився.

— В нього бували тут інші жінки?

— Ми живемо в такий час, коли на це дивляться інакше. Я взагалі проти того, щоб людину за якийсь зв'язок, випадковий зв'язок, звинувачували в семи смертних гріхах.

— Я теж проти цього, повірте. Просто мене — чисто по-людськи — цікавить ваша думка: кохав він її чи ні?

— По-моєму, кохав. Він людина сильна, вольова, поклав собі — домогтися високого становища на роботі, через те, мабуть, часом був похмурий з нею, але не тому, що вона заважала йому, мені так здається. До того ж вона дуже… як би це правильніше сказати… демократична… була, чи що… Вміла розуміти молодого, розумного мужчину…

— А вона його кохала?

— Дуже. Тому й сприймала Дубова цілком.

— Невже цілком?

— Безперечно.

— Вам Дубов говорив, що Оля Вінтер померла від запалення легенів?

— Я це сам бачив, товаришу генерал.

— Тоді ознайомтеся, будь ласка, з висновком медиків….

Кавалер трьох орденів Червоного Прапора Сидоренко, у якого загинула під Бреславлем од власовської кулі дружина, дев'ятнадцятилітня сестра милосердя Ірочка, що була вагітна на третьому місяці, залишившись одинаком, дав рицарську присягу на вірність, він тридцять післявоєнних років шукав смерті: працював у карному розшуку, у відділі боротьби з бандитизмом, ліз під кулі, не дістав навіть подряпини; коли з бандитизмом покінчили, поїхав у Арктику; перший приземлявся в тайговій глушині, забивав кілочок — став будівельником; одержав за Тюмень «Знак Пошани», схопив інфаркт, дали кімнату в Москві, провели на пенсію. Коли його питали, чому не вступив до партії, відповідав, на перший погляд, дивно: «Тому що дружину не вберіг і мого маленького, вони прийняли мою кулю». Але одного разу додав: «Академік Туполєв добре якось сказав на мітингу: «Я хоч і безпартійний, але Батьківщину теж люблю».

— Ви думаєте, що Олю отруїв Дубов? — спитав Сидоренко після, важкої паузи.

— Повірте мені, я хотів би помилитися. Саме для цього мені й потрібно, щоб ви зараз поїхали з нашими товаришами, сіли за стіл і постарались відновити в пам'яті життя Дубова — день за днем, відтоді, як він повернувся з-за кордону.