ТАРС уповноважений заявити…
- Автор: Семенов Юлиан Семенович
- Серия: Славін #1
- Год: 1983
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Надія Орлова
- Жанр: Политические детективы
Электронная книга - «ТАРС уповноважений заявити…». Краткое содержание книги:
— Ми проїхали, — ображено відповіли йому, — він вийшов з машини.
— Відкрив капот, — почали передачу з другої машини. — Щось перевіряє, торгає проводи…
— Які, до речі, в нього проводи? — спитав Константинов лейтенанта. — Бошівські?
— Які? — по зрозумів Дронов.
— Різнокольорові — значить, бошівські.
— Так точно, різнокольорові, товаришу генерал.
«Слава богу, що відпав Парамонов. Якби не Гречаєв, довелося б обробляти й цю лінію, — подумав Константинов. — Жахлива ця штука — чіпляння. Взагалі правильно, від підозрілості, як форми захворювання, може врятувати лише гумор, помножений на знання. Мабуть, усе-таки не помножений, а той, що грунтується на знанні, так точніше».
— Лісник поїхав далі, звертає з Садового до СЕВу, паркується коло будинку.
(Рапорт про те, як поводився Дубов, піднімаючись по сходах, передадуть Константинову завтра вранці, передали б сьогодні, та не встигають передрукувати. Хоча передадуть негайно, коли станеться раптом щось екстраординарне, що вимагатиме прийняти рішення на місці).
Дубов зайшов до кімнати, ввімкнув світло, зупинився біля дверей.
«Таки справді вовк, — подумав Константинов. — Навіть гриф; ач, як дивиться — чи все на місці, чи не заходив хтось до нього».
— Що він узяв? — спитав Константинов: він не міг побачити, що саме взяв на підвіконні Дубов.
— Формою схоже на бляшанку з-під горошка, товаришу генерал.
— Чому не зафіксували в рапорті?
— Я не подумав про це… Трохи погнута бляшанка, порожня.
— А що, коли він у неї донесення вкладає?
— Таких бляшанок сотні валяються, покладеш у тайник — двірник в утиль здасть…
— Воно, звичайно, правильно, — погодився Константинов, — але дрібниць у нашому ділі нема. О котрій годині він загальмував біля американського посольства? Рівно о дванадцятій?
— Так точно, товаришу генерал…
— З'єднайте мене з Коноваловим, мені здається, він іде на зв'язок.
Полковник Коновалов, який стежив за виявленими співробітниками ЦРУ в посольстві США, відповів так, ніби за мить перед дзвінком Константинова ждав від нього сигналу:
— Ми чекаємо, товаришу Іванов, у нас усе в порядку.
— «Усе в порядку», це коли ніхто не виїхав ні з посольства, ні з їхнього житлового будинку.
— Саме про це я й кажу.
— Але, мені здається, може бути й непорядок — а втім, я хотів би помилитись.
— А я не хотів би.
— Нерви здали?
— Три тижні все-таки…
Раптом Дронов сказав:
— Товаришу генерал, я згадав: у нього в столі був один рахунок, начебто «ЖБК» чи «Автолюбитель», але теж ніби схоже на «БК».
— Нехай Никодимов завтра дізнається адресу. Чи є у Дубова бокс у гаражі… Принаймні у своїх знайомих він нічого свого зберігати не буде — гриф, одним словом…
Пронизливо задзвонив телефон.
— Іванов слухає, — відповів Константинов, ривком знявши трубку; він ще встиг подумати, що трубку зняв погано, непедагогічно, молоденький лейтенант напевно помітив це; чим складніша й напруженіша ситуація, тим спокійнішими мають бути слова, а ще більше поведінка керівника.
— З будинку на Ленінському проспекті виїхав Лунс, повернув на Кутузовський проспект, мимо університету, вниз.
— Не відходьте від апарата, — сказав Константинов і, притуливши трубку плечем до вуха, повільно розкурив згаслу сигару, хоча курити йому не хотілося, в роті пересохло. — Зараз ми спитаємо, куди йде Лісник.
По другому апарату відповіли не зразу:
— Нелегко вести, товаришу Іванов. Лісник сів на другий тролейбус, проїхав п'ять зупинок, коло «Панорами» встав, пройшов двадцять метрів і сів на вісімдесят дев'ятий автобус, перевіряється без упину.
— Шнурків не зав'язує?
— Ні, працює цілком професійно.
— Що в нього в руках?
— Згорнута газета.
— Порожня?
— Ні, щось у ній є. Лісник вийшов з автобуса, товаришу Іванов, перетнув Можайське шосе, заглиблюється у Парк Перемоги. Там безлюдно. Вести спостереження далі?
Константинов натиснув на кнопку другого апарата — зв'язок з Коноваловим.
— Як там у вас? Частіше доповідайте.
— Я ждав вашого виклику. Об'єкт на великій швидкості віддаляється од наших машин. Що робити?
— В якому напрямі йде?
— До Парку Перемоги.
Константинов подивився на Дронова — той чув голоси співробітників.
— Трясця його матері, — прошепотів Дронов. — Вовк, справжнісінький вовк, товаришу генерал…
— Ну що будемо робити? — замислено спитав Константинов.