Світова гібридна війна: український фронт
- Автор: Горбулин Владимир Павлович
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7760-8
- Жанр: Политика
Электронная книга - «Світова гібридна війна: український фронт». Краткое содержание книги:
Сутність гібридної війни розглянуто у контексті системної кризи світової безпеки, а її феномен – як новітній вид глобального протистояння. Детально розглянуто причини та передумови російської агресії проти України, її стратегічні цілі, а також особливості ведення гібридної війни у різних вимірах: воєнному, політичному, економічному,соціальному, гуманітарному, інформаційному. Аналізуються локальні успіхи нашої держави у протидії ворожим планам РФ за окремими напрямами. Зроблено загальний висновок про доведення Україною своєї спроможності як держави, що відстоює свій суверенітет у боротьбі з агресором. Розглянуті питання реформування міжнародних безпекових інститутів та пошуку балансу сил у новій, гібридній реальності.
Розраховано на політиків, політичних аналітиків, державних службовців вищої ланки, науковців у сфері безпекознавства. Результати дослідження зацікавлять освітян, представників громадянського суспільства, а також національно свідомих громадян.
Такий контроль міг здійснюватися за умови тотальної керованості російських ЗМІ: «Сурков за роки свого суверенного правління країною налагодив жорсткий контроль за ЗМІ. Кого показувати, коли, в якому контексті і по скільки хвилин — все це вирішувалось і доволі докладно в одному єдиному кабінеті»[52]. Як наслідок, станом на початок війни 2014 року «вже ніякої війни між каналами не було… це був масований потік. Усі в єдиному пориві обмінювались усім — картинками, спікерами, передавали один одному контакти. Різні холдинги, різні акціонери, різні медіа-структури. З’явився єдиний пропагандистський організм»[53].
Показово, що побудована В. Сурковим система продовжила працювати майже в такому ж режимі і після його відставки з посади заступника голови Адміністрації президента РФ у 2011 р., про що свідчать і спогади працівників різних федеральних каналів. Причому після 2014 р. ця система стала ще жорсткішою. Якщо на початку її функціонування в Кремлі щоп’ятниці збирали керівників каналів (де всім надавали чіткі плани: що показувати, як показувати і кого краще запросити як експертів), які вже потім доводили «генеральну лінію» до топ-менеджменту, то надалі селекторні наради скликали двічі на день[54].
Говорячи про високу ефективність російської пропаганди, не слід забувати про надзвичайно високий рівень цинізму, що панує серед співробітників російських телеканалів, які й виробляють левову частку пропагандистського контенту. Як зауважують колишні співробітники російських федеральних ЗМІ, ті, в кого були якісь моральні принципи, пішли з російського телебачення або до 2014 р., або в першій половині 2014-го.
Загалом уже станом на 2013—2014 рр. російська журналістика як така перестала виконувати свої основні функції — задовольняти інформаційні потреби аудиторій, надавати інформацію якісно та об’єктивно, не викривляючи її, критично сприймати інформацію та відділяти факти від їх трактувань.
Сьогоднішня російська журналістика чи не повністю зосередилась на викривлені фактів, їх тенденційному поданні для аудиторій, некритичному сприйнятті урядової (офіційної) інформації, цензуруванні інформації відповідно до запиту та потреб держави. Це призвело до не менш серйозних змін у структурі медіаспоживання в РФ. Показово, що одна з найбільш пропагандистських передач російського телебачення — «Вести недели» (Россия 1) у 2015 р. отримала[55] російську нагороду «ТЭФИ» (як «найкраща інформаційна програма»), а в 2016 р., згідно з опитуванням Фонду суспільної думки (ФОМ), її визнали «найкращою аналітичною програмою»[56].
Про ефективність роботи Кремля із взяття під контроль медіапростору РФ свідчать і такі дані: згідно з опитуваннями Всеросійського центру вивчення громадської думки (рос. — ВЦИОМ), у 2007 р. лише 7 % громадян РФ не довіряли іноземним ЗМІ, а в травні 2015 р. таких уже було майже 50 %. При цьому рівень довіри до центральних телеканалів перевищує 75 %, а у випадку неоднозначного трактування тієї чи іншої події більшість довірятиме тому, що буде сказано по телебаченню[57].
За таких умов РФ підійшла до початку гібридної війни з Україною із повністю контрольованим внутрішнім медіапростором, готовими для сприйняття провладних меседжів аудиторіями та підготовленим інструментарієм впливу на міжнародну думку.
Примітки
[1] Умланд А. Критика сравнения ельцинского и путинского периодов из исторической перспективы [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://inosmi.ru/world/20081130/245728.html
[2] Кынев А. Региональные реформы Путина при президенте Медведеве: централизация продолжается [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://magazines.russ.ru/nz/2012/1/k3.html
[3] Федеральный закон «О внесении изменений в Федеральный закон «Об общих принципах организации законодательных (представительных) и исполнительных органов государственной власти субъектов Российской Федерации» и в Федеральный закон «Об основных гарантиях избирательных прав и права на участие в референдуме граждан Российской Федерации» от 11.12.2004 г. № 159-ФЗ [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.consultant.ru/cons/cgi/online.cgi?req=doc&base=LAW&n=95043&rnd=228224.101529254&dst=100028&fld=134#0
[4] Федеральный закон от 29.07.2000 г. № 106-ФЗ «О внесении изменений и дополнений в Федеральный закон «Об общих принципах организации законодательных (представительных) и исполнительных органов государственной власти субъектов Российской Федерации» [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.consultant.ru/document/cons_doc_LAW_28000/3d0cac60971a511280cbba229d9b6329c07731f7/#dst100007