Світова гібридна війна: український фронт
- Автор: Горбулин Владимир Павлович
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7760-8
- Жанр: Политика
Электронная книга - «Світова гібридна війна: український фронт». Краткое содержание книги:
Сутність гібридної війни розглянуто у контексті системної кризи світової безпеки, а її феномен – як новітній вид глобального протистояння. Детально розглянуто причини та передумови російської агресії проти України, її стратегічні цілі, а також особливості ведення гібридної війни у різних вимірах: воєнному, політичному, економічному,соціальному, гуманітарному, інформаційному. Аналізуються локальні успіхи нашої держави у протидії ворожим планам РФ за окремими напрямами. Зроблено загальний висновок про доведення Україною своєї спроможності як держави, що відстоює свій суверенітет у боротьбі з агресором. Розглянуті питання реформування міжнародних безпекових інститутів та пошуку балансу сил у новій, гібридній реальності.
Розраховано на політиків, політичних аналітиків, державних службовців вищої ланки, науковців у сфері безпекознавства. Результати дослідження зацікавлять освітян, представників громадянського суспільства, а також національно свідомих громадян.
Але для побудови багатополярного світу необхідно зруйнувати існуючий світоустрій і зірвати проект глобалізації на ліберальних ринкових засадах.
Таким чином, протиставлення Росії Заходу та звинувачення його у проблемах РФ стало офіційним принципом зовнішньої політики країни.
Російський правлячий клас дійшов висновку, що тільки подальша експансія може зберегти ті надбання, які є сьогодні у Росії. Тому національна безпека РФ тісно пов’язана з агресивними зовнішніми діями, оскільки вони повинні убезпечити країну від зовнішніх загроз. З огляду на складність геополітичної ситуації і той факт, що географічне положення не здатне забезпечити повною мірою безпеку Росії, єдиним гарантом, на думку росіян, є сильна держава, яка готова діяти агресивно задля захисту своїх інтересів.
У цьому контексті сусідні країни розглядаються не як потенційні партнери для Росії: сусідів можуть використати «вороги» для послаблення РФ. Звідси випливає висновок, що Росія, як нація, прагне підкорити сусідні держави та послабити решту держав, бо вважає, що весь світ виступає проти неї.
Сьогодні можна виділити два підходи до реінтеграційного проекту РФ: один базується на єдності слов’янської культури, інший — на цілісності пострадянського простору. При цьому вважається, що Російська православна церква має бути невід’ємною частиною етнічності та культури[40].
Дугін, як послідовний адепт теорії євразійства, виділяє три шари в контексті євразійської інтеграції[41]:
— ядро інтеграції — сучасна Російська Федерація;
— зона Євразійського Союзу: територія країн СНД, що передбачає входження в єдине політичне утворення, свого роду конфедерацію;
— політичний простір всієї Євразії, структурований навколо інших силових полюсів: Китаю, Індії, Пакистану, Ірану, Туреччини, Афганістану тощо.
Отже, Росія відводить собі центральне місце на досить значній за обсягом території світу. Крім того, Кремль шукає підтримки серед колишніх великих імперій, бо існує ймовірність того, що ці країни також прагнуть відновити колишню могутність і, до певної міри, не перешкоджатимуть діям Росії. Можна сформувати перелік потенційних союзників Росії у різних частинах світу. Це Німеччина та Франція в Європі, Туреччина та Іран — на Близькому Сході, Китай — в Азії тощо. Однак підходи до реалізації власних імперських амбіцій різняться. На відміну від інших провідних країн світу, які розраховують на свою фінансову владу, потужні економіки із значним обсягом ВВП, найкращі в світі навчальні заклади та наукові установи, Росія спирається на своє право вето в Раді Безпеки ООН, потужний ядерний потенціал та кіберзброю[42].
Звісно, РФ також прагне зберегти свою сферу впливу у країнах «третього світу», спираючись на спільне історичне минуле та великі інвестиції в ці країни. В цьому аспекті важливими є зв’язки з країнами Латинської Америки.
Отже, можна окреслити певну модель відродження нової російської «імперії» та подати її у вигляді концентричних кіл. Ядром, безперечно, має виступати Російська Федерація. Далі йдуть тісно пов’язані з «ядром» колишні республіки Радянського Союзу. За ними — союзники Росії по всьому світі, в тому числі колишні країни соціалістичного табору.
У Концепції зовнішньої політики РФ зазначається, що «у разі, коли партнери не будуть готові до спільних дій, Росія для захисту своїх національних інтересів буде змушена діяти самостійно»[43], що мовою дипломатії означає віднесення таких країн якщо не до ворогів, то до супротивників.
Цим також зумовлені інтереси Росії в Атлантичному регіоні, що є свого роду відповіддю на розширення НАТО та намаганням максимально зменшити сферу впливу США. Йдеться про «лінію розриву Гренландія — Ісландія — Велика Британія» (GIUKgap)[44]. Саме цей регіон є стратегічно важливим для Росії з точки зору створення надійного доступу до Атлантичного океану. Крім того, вздовж цієї «лінії» проходять важливі комунікаційні мережі, які з’єднують Європу з Північною Америкою. Руйнування, в разі необхідності, цих комунікацій надасть Росії суттєву стратегічну перевагу та частково ізолює Північну Америку від Європи.
Оскільки Росія має потужний Північний флот, дехто з експертів вважає, що саме цей регіон стане для неї наступним об’єктом військової агресії. Вже сьогодні Кремль починає реалізовувати цей вектор своєї зовнішньої політики: провокації в Балтійському та Північному морях є свідченням того, що Росія намагається оцінити потенціал захисту НАТО та країн Західної Європи в цьому регіоні за їх реакцією.