Світова гібридна війна: український фронт
- Автор: Горбулин Владимир Павлович
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7760-8
- Жанр: Политика
Электронная книга - «Світова гібридна війна: український фронт». Краткое содержание книги:
Сутність гібридної війни розглянуто у контексті системної кризи світової безпеки, а її феномен – як новітній вид глобального протистояння. Детально розглянуто причини та передумови російської агресії проти України, її стратегічні цілі, а також особливості ведення гібридної війни у різних вимірах: воєнному, політичному, економічному,соціальному, гуманітарному, інформаційному. Аналізуються локальні успіхи нашої держави у протидії ворожим планам РФ за окремими напрямами. Зроблено загальний висновок про доведення Україною своєї спроможності як держави, що відстоює свій суверенітет у боротьбі з агресором. Розглянуті питання реформування міжнародних безпекових інститутів та пошуку балансу сил у новій, гібридній реальності.
Розраховано на політиків, політичних аналітиків, державних службовців вищої ланки, науковців у сфері безпекознавства. Результати дослідження зацікавлять освітян, представників громадянського суспільства, а також національно свідомих громадян.
Таким чином, російська економіка консервується та втрачає гнучкість, стає цілковито залежною від розподілу державних ресурсів. Зокрема, уряд РФ уперше з 1997 р. нарощує до рекордного рівня — 12 % ВВП країни — надання державних гарантій підприємствам[10]. Монополізація локальних ринків чинить значний тиск на ринок праці у регіонах і країні загалом, зростає безробіття[11]. Державно-монополістичний капіталізм набув тотальної форми.
Неповноцінність промислового потенціалу і відкритість внутрішнього ринку.Економіка РФ зберігає ознаки «уламка» цілісної радянської економіки минулого. На її функціонування чинить значний тиск існування низки незамкнутих промислових ланцюгів, перевантаженість низькотехнологічними виробництвами і, подекуди, невиправдано низький розвиток окремих сегментів національного господарства (транспортна транзитна і портова системи, машинобудування тощо).
РФ демонструє надвисоку залежність від імпорту високотехнологічних продуктів. Протягом 1995—2011 рр. імпорт машин та обладнання постійно нарощувався і, наприклад, у 2008 р. перевищував 52 % усього імпорту РФ (або понад 140 млрд дол. США)[12].
Протягом 20 років уряд РФ неодноразово здійснював спроби щодо використання інструментів прямого державного інвестування та заохочення розвитку промисловості у країні, зокрема через механізм національних проектів. Однак проекти високотехнологічного імпортозаміщення почасти залишаються незавершеними, і зорієнтовано їх здебільшого на підтримку паливного експорту країни (до 2020 р. у Росії планують напрацювати технології та виготовити обладнання для добування важкодоступних ресурсів)[13].
Крім того, у РФ широко застосовують галузеві програми, але в галузях з низькою доданою вартістю і в окремих секторах машинобудування (транспортне будівництво, автомобілебудування[14] тощо).
Також, починаючи з 2005 р., здійснювалися спроби активізувати економічну активність шляхом створення нових вільних економічних зон у старопромислових районах[15]. Проте цей підхід себе не виправдав[16]. Створення одного робочого місця, переважно за бюджетні ресурси, у таких зонах перевищувало середні видатки на одного працівника в економіці в 2,5 раза. При цьому видатки на різноманітні державні проекти та програми становили до 15 % від ВВП країни.
Незважаючи на значні зусилля, в економіці так і не відбулася структурна перебудова. Поставала необхідність відновлення господарського комплексу колишнього СРСР та встановлення бар’єрів у зовнішній торгівлі.
Надмірна залежність добробуту і зайнятості громадян від держави.Із середини 2000-х рр. ХХ ст. основним генератором зростання доходів росіян стали бюджетні видатки на федеральному і регіональному рівнях. Зокрема, серед економічно активного населення в РФ, а це 77,1 млн осіб, або 53 % від усього населення, до 30,8 млн осіб залежать від зайнятості у бюджетному та державному секторах, у т. ч. через державні корпорації[17]. Ще понад 4 млн осіб — офіційно безробітні[18].
До економічної кризи 2008—2009 рр. у приватному секторі економіки РФ було зайнято лише до чверті громадян (понад 34 млн осіб), у т. ч. понад 11 млн осіб — у сфері малого і мікропідприємництва (часто пов’язаного з обслуговуванням корпорацій) і до 10 млн осіб працюючих пенсіонерів.
Уряд РФ змушений постійно вдаватися до підтримки великих приватних підприємств у мономістах країни для зниження соціальної незахищеності робітників, бо там немає можливостей для альтернативного працевлаштування[19]. У мономістах мешкають до 14 млн осіб, з них майже 8 млн — працездатного віку[20].
У підсумку, з урахуванням сімейного стану громадян (наприклад, зайнятості членів подружжя і в бюджетній, і в приватній сфері), вплив поточних бюджетних і пов’язаних з ними видатків на формування бюджетів домогосподарств набув визначального, якщо не тотального, значення. Лише до 10 % громадян (не більш як 15 млн осіб) зайняті у відносно незалежних і продуктивних секторах національного господарства.
Ринок праці та ділова активність у підприємницькому середовищі безпосередньо залежить від наповнення федерального і місцевих бюджетів. Значним тягарем для розвитку країни стає широка мережа мономіст з високою залежністю їх населення від державної соціально-економічної політики, зокрема у військово-промисловій сфері.
Контроль більшості фінансових потоків владою.За роки трансформації у Росії сформувався повноцінний фінансовий (у т. ч. фондовий) ринок, що досяг тісної інтеграції та взаємодії зі світовими фінансовими інститутами, глобальними учасниками світового ринку капіталів. Зокрема, активно використовується більшість сучасних фінансових інструментів[21]. Проте внутрішній потенціал цього ринку обмежується значним державним контролем за основними фінансовими потоками у країні.