Світова гібридна війна: український фронт
- Автор: Горбулин Владимир Павлович
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7760-8
- Жанр: Политика
Электронная книга - «Світова гібридна війна: український фронт». Краткое содержание книги:
Сутність гібридної війни розглянуто у контексті системної кризи світової безпеки, а її феномен – як новітній вид глобального протистояння. Детально розглянуто причини та передумови російської агресії проти України, її стратегічні цілі, а також особливості ведення гібридної війни у різних вимірах: воєнному, політичному, економічному,соціальному, гуманітарному, інформаційному. Аналізуються локальні успіхи нашої держави у протидії ворожим планам РФ за окремими напрямами. Зроблено загальний висновок про доведення Україною своєї спроможності як держави, що відстоює свій суверенітет у боротьбі з агресором. Розглянуті питання реформування міжнародних безпекових інститутів та пошуку балансу сил у новій, гібридній реальності.
Розраховано на політиків, політичних аналітиків, державних службовців вищої ланки, науковців у сфері безпекознавства. Результати дослідження зацікавлять освітян, представників громадянського суспільства, а також національно свідомих громадян.
Сприятлива кон’юнктура на світових сировинних ринках. Динамічне зростання світової економіки у 2000—2011 рр. та, відповідно, високий попит на сировинні товари на світовому ринку (нафта, природний газ, метали, первинна хімія тощо) сприяли бурхливому зростанню економіки РФ. ВВП країни зріс у 7 разів (до 1,9 трлн дол. США), а російський сировинний експорт, що перевищив 93 % всього експорту країни, — у понад 5 разів (до 474,9 млрд дол. США).
Також уряду вдалося акумулювати значні резервні фонди та погасити більшість боргових зобов’язань попередніх періодів. Зокрема, міжнародні резерви РФ зросли у 72 рази у 1995—2012 рр. (468,6 млрд дол. США)[1]. Пік накопичення резервів був досягнутий у 2008 р. (582,7 млрд дол. США)[2].
Основним рушієм зростання доходів РФ стало стрімке збільшення попиту та цін на сиру нафту і природний газ у світі. Наприклад, ціна на російську сиру нафту Urals у 1997—2012 рр. зросла у понад 6 разів (до 110,5 дол. США/бар) на тлі зростання попиту на 20 %. Попит на газ злетів у 1,5 раза[3]. Натомість згортання нафтових цін у 2013—2015 рр. у понад два рази вплинуло на скорочення номінального ВВП РФ у 1,7 раза (до 1,3 трлн дол. США).
У Росії сформувалася безумовна залежність економічного розвитку від коливання цін на ринку сирої нафти у світі: при зростанні доходів від сирої нафти економіка РФ зростає і навпаки. Зміцнювалося переконання влади в тому, що значних альтернатив динамічному, прискореному розвитку російської економіки поза сировинними рушіями не існує.
Лідерство сировинних галузей у національному господарстві.У 1995—2011 рр. вклад сировинного експорту у ВВП РФ зріс удвічі (до 40 %)[4]. Натомість промисловість і послуги, що не пов’язані з енергетикою, становили лише 10 % у ВВП. До світової економічної кризи 2008—2009 рр. федеральний бюджет країни так чи інакше на 65—70 % формувався з доходів від експорту енергоресурсів. На сьогодні, у 2016 р., прямі доходи бюджету формуються за рахунок паливного експорту на 44 % (половина з яких надходить лише від продажу сирої нафти)[5].
Залежність від енергетичного експорту давно була очевидною для російської влади. Проте її подолання не вважалося елітою РФ пріоритетом у вибудовуванні успішної країни. Існувало тверде переконання, що світ ще багато десятиліть потребуватиме традиційних енергоресурсів, що забезпечить Росії отримання швидких надприбутків від експорту сировини.
Тут слід мати на увазі, що основні запаси сирої нафти зосереджені лише в шести країнах: Ірані, Іраку, Кувейті, Об’єднаних Арабських Еміратах, Саудівській Аравії та Російській Федерації. Сукупно вони матимуть 39 % світового видобутку нафти до 2025 р. Запаси природного газу сконцентровані у трьох країнах: Іран, РФ і Катар — мають до 57 % усіх розвіданих покладів, не враховуючи покладів сланцевих порід. Поєднання запасів сирої нафти і природного газу давало перевагу до 2025 р. лише двом країнам — РФ та Ірану[6].
Тому світовий ресурсно-енергетичний потенціал РФ і зосередженість на отриманні швидкої вигоди змушував її вибудовувати свій розвиток довкола розширення сировинної бази та знижував увагу до інших секторів економіки.
Монополізм і державна корпоратизація економіки. Після перших років реформ та широкої приватизації державної власності відбувалося поступове формування і зміцнення великих державних природних монополій і корпорацій з державною участю, передусім у ресурсній, енергетичній, фінансовій та транспортній сферах (наприклад, Газпром, Ростех, «Россети», «Роснефть», РЖД, Сбербанк, ВТБ, «Интер РАО» тощо)[7].
Ця політика дозволила «державі» (новій владній корпорації) досягти до 2005—2008 рр. прямого контролю частки російської економіки, що формує понад 35 % ВВП країни. У наступні кризові роки (2008—2015 рр.) ця частка зросла до 70 % ВВП[8]. Зокрема, за період розгортання кризових явищ кількість державних компаній збільшилася втричі. При цьому всі державні підприємства створювалися на конкурентних локальних ринках (різноманітні т. зв. унітарні місцеві державні підприємства). Такі «державні» компанії швидко витісняли і витісняють приватні фірми, як правило, застосовуючи адміністративний ресурс.
Економіка набула монопольного характеру і на федеральному, і на місцевому рівнях. Відбувається жорсткий поділ власності і ринків між федеральними та регіональними органами влади, що «управляють» відповідними монополістами. Серед 500 найбільших компаній РФ налічується 85 (або 17 %) державних корпорацій. Проте їх сукупна виручка сягає майже 43,3 % усієї виручки найбільших компаній у країні[9]. А за оцінками дослідників, сумарна виручка 500 найбільших російських компаній еквівалентна 80 % ВВП.