У пазурах вампіра. Шляхами до прийднів. Блок перший
- Автор: Химко Андрій
- Серия: У пазурах вампіра #1
- Год: 2008
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-493-132-5
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «У пазурах вампіра. Шляхами до прийднів. Блок перший». Краткое содержание книги:
Над цим непересічним масштабним твором Андрій Іванович працював упродовж багатьох років, урятував його від всевидющого ока КДБ, закопавши в скляній банці на городі. Нині цей незаперечний документ про знущання комуністичної влади над українським народом приходить до читача.
- Візьми ж хоч пару хлібин та трохи масла, поїж, що Бог послав, - забідкалася Ганна, кидаючи хліб і масло з риночкою у валізу.
- Про їжу, мамусю, не турбуйтесь, а за хліб і масло дякую. Таки бувайте! – пішов Тодось у двері, як з’ява.
Ганна та діти ще бачили, як він переговорив щось із батьком і направився до Тясмину, таки, мабуть, до тієї ж Онисі.
Карпо, вернувшись аж геть згодом до хати, мовчки влігся на полику і цього разу не наказав Петрикові читати Біблію. Пізніше діти й Ганна понесли дарунки Оксані, Петрик подався на вулицю, лишивши господаря із Грицем у другій хаті.
На коморі і на хаті лелечата злітали із гнізд, пробуючи власні крила, щебетали у дворі ластівки і скулив, шморгаючи по дротові і брязкаючи ланцюгом пес Лапко.
Петрикові не виходили з думки Тодось із Онисею, і він вирішив засісти біля її двору в дерезі та, може, побачити якось їх із братом. Те, що Тодось пішов до Онисі серед білого дня здавалося хлопцеві якимось соромітним, але й дуже цікавим.
Горе Карпа від синової образи таки на наступному тижні затьмарилося іншим, ніби навороженим отим прокльоном сина: після повністю виплачених ним податків у його скриньку виконавці кинули нову “переглянуту” повістку уже в подвоєному розмірі та ще й із погрозою великої пені за несвоєчасність здачі і оплати. У повістці оте подвоєння розкладалося на перше півріччя і пеня на нього була вже нарахована заздалегідь.
Карпо вперше усвідомив, що жити йому влада не дасть, і нарешті оцінив Таранові виказування, згадавши Більського, Балагулу і Максюту. Оце й була та дійсність, за яку він воював у революцію так затято й сліпо! “Скільки ж то треба нам доказів, щоб зрозуміти революційну облуду, яку ми прославили братовбивствами у постійних нацьковах сусідських комісарів, що й самі згинули по виконанню своєї місії!”
Слова Тарана про те, що відродження розтерзується Кагановичем, тепер
набули для Карпа дійсного змісту.
Карпо з отією повісткою відвідав Левка і Явдокима, побачився із Тараном, Лесею та Килиною, і виходом для себе, уже після відвідин заготкомісії, бачив лише негайний продаж тестевої Якимової нивки, Гнідка з Гривкою в упряжі із возом, а у м’ясоздачу - бузівка у спілці із Оксаною, якій було також “переглянуто” та добавлено платежі. В місті і по селах уже продавалися господарства, що не сплатили додаткових поставок, їх господарів арештовували і судили, а родини вивозили кудись на виселки. Карпа врятувала й цього разу сім’я з десяти душ, участь у червонокозацтві і Варвара Степанівна Хорунжа.
Та заготкомісія про нього не забувала: зразу по Новоріччі та Різдві обклала непомірною сумою церкву, в якій він, на своє нещастя, був старостою. Більше того, притягла разом із соборним активом і його, як саботажника і злодія, що ніби, не виплативши сповна податку на церкву, привласнив гроші прихожан разом із отцем Онопрієм та з титарем Микитою Майбою. Потяглися денні й нічні допити із умовляннями усуспільнити все своє господарство і очолити радгосп, із спусканнями в льох “подумати”, із побоями і відпущеннями “порадитись”, і Карпо зрозумів, що доля його вирішена, пораявши Ганні, коли-що, перебратися із дітьми в дідову Скачкову хату, що в селі під лісом, яку йому передала двоюрідна сестра Варка, продавши свою перед виїздом на Кубань. Хату ту Карпо тоді забив дошками і забув навіть за неї.
Врешті чергова відпустка “порадитись” кінчилася Карповим арештом, а слідом прийшла повістка Ганні з таким обкладом, що годі було й думати його виконати. Ганна, Домашка та Петрусь із дядьком Василем Вертепою тієї ж ночі вивезли із млина мішок борошна і мішок пшениці, які Карпо не встиг змолоти та привезти додому. Ті мішки, чимало круп, насіння, кукурудзи, ще й кілька мішків свіжовикопаної картоплі вони завезли за ніч у Скачкову хату. Одного кабанця скинули вночі Карповому дядькові дідові Павлові Турикові, що жив неподалік тої хати, а потім завантажили одягом скриню і завезли її “другим рейсом” до Карпової сестри Палазі і Саміла Гармашів.
Діти носили ще чимало добра до тітки Оксани і тітки Явдохи, що жила через вулицю, поки Ганна ходила у райвик до Хорунжої, яку, ніби навмисне, викликали в Харків. Там у Ганни відбулася неприємна розмова із якимось Ленським.
- Ви – жінка Карпа Янчука?
- Його, а хіба що?
- Він саботажник і злодій, то відпровадили його в Черкаси на суд, а коли ви віддасте ті гроші, що він украв у прихожан з попом і титарем, то відпустимо!
- Не крав він ніяких грошей і нічого ніколи, то як і що віддаватиму вам!?
- Повістку на хлібо- і м’ясоздачу ви одержали? - спитав доскіпливо.
- Одержала, але її і усим нашим майном та худобою нам не виконати, а нас же аж десять душ у сім’ї: школярі, хворий сухотами і прикутий до постелі син, арештований невинно чоловік і батько, - залилася сльозами, не стримавшись, Ганна.
- Москва, молодице, сльозам не вірить, то й мені веліла те робити. Ідіть додому, а ми вирішимо тут, як покрити доведену вам норму податку, - ніби аж поспівчував Ленський Ганні на прощання.
З тим вона і вернулася додому, частково вірячи, що, може ще все якось обійдеться і з Карпом, і з планом. Вдома вона застала Левка, і той порадив їй оповістити всіх помольників, чиє збіжжя є у млині, щоб негайно його забрали звідти, а сам узяв ключа від млина і з небожем Данилом подався й сам на Гору за своєю крупою.
Домашка швидко оббігла помольців і за якусь годину вернулася із не знати чиєю торбиною проса та вузликом обметиці, які Ганна їй звеліла віднести у берег до Тясмина і сховати у лозах, а ключа повісити на стіні у ґанку.
Отуплено плачучи в душі, ходила, як сама не своя, Ганна по двору, ламаючи руки, мовчали чи й потиху плакали її настрашені діти. І коли у перший день арешту батька, вернувшись зі школи з Домашкою та Ярисею, на противагу всім, Петрик таємно радувався тому, то в наступні дні втіха почала зменшуватись і зникати, замінюючись острахом. Та геть зникла вона, як він, вернувшись зі школи, застав у навстіж відкритому дворі велику юрбу людей і отого знайомого йому Голика в шкірянці і реміняччі ще з якимось старшим із пістолем.
Спершу ще в підворітні у нього щось лише стрепенулося ляком у грудях, але потім він занімів, побачивши, що в їхньому обійсті діялося щось негадане.
За столом, накритим їхнім вишитим чистим святковим убрусом, на винесених із хати виточених батьком лавах сиділо кількоро чоловік спинами до ганку, і старший, стукаючи батьковою киянкою об перевернуті ночви, вичитуючи з якогось паперу назви речей, об’явив: “Шинеля червонокозацька і гостроверха шапка суконні, трохи ношені, разом – десять карбованців!” Їх підняв наймолодший “засідатель”, взявши із купи одягу на лаві.
- Беріть, люди! Вони ще геть цілі й недорогі, - обізвався старший.
- Дам п’ять карбованців! - вигукнув хтось із натовпу в отакій же, але геть зношеній шинелі, викликавши тим чималу мовчазну паузу.
- П’ять карбованців! Раз! Хто дає більше? - стукнув виконавець киянкою в ночви.
- А скільки буде шинеля без шапки? - гукнув хтось із натовпу, видно, із комнезамівців.
- Без шапки? – зам’явся, оглядаючись на застільців, старший. – Вісім із полтинником! – об’явив згодом.
- За карбованця і коповика беру шапку, - знову гукнув незаможник, звівшись навшпинячки.
- Шапка козацька суконна, гостроверха, майже нова, півтора карбованці, раз! Півтора карбованці – два!.. Півтора карбованці – три! – стукнув він киянкою. - Клади гроші на стіл і забирай річ! – вирішально розпорядився він покупцеві, що викушкався із юрби і підійшов до столу.
- На шинелю, питаю, покупця немає чи що? Не чути, клади її, Гордію, до купи робкопові! – ткнув старший молодикові вказівцем.