Электронная книга - «Безмірна залежність». Краткое содержание книги:
Поліна після розлучення з чоловіком зав’язує романтичні стосунки із Іллею, з яким познайомилась у соціальній мережі, і закохується у нього. Проте, Ілля, попри палкі слова про кохання, не квапиться із зустріччю.
— Нарешті! Знаєш, Ілля, — я почала говорити, — цей місяць я багато думала про те, що між нами відбувалося. Я оголювала перед тобою свою душу, своє тіло. Це здавалося мені так природно, так правильно, хоча в цілому мені така поведінка не властива. Але Олена все це знецінила, очорнила, а ти дозволив їй це зробити. Те чисте і світле почуття, яке було між нами, знецінилося, і це сумно. Я більше не можу, як раніше, надсилати тобі свої фото, і не хочу, щоб ти змушував мене робити те, що для мене неприйнятно.
— Я не збираюся тебе змушувати. Якщо у тебе є свої межі, я не буду їх порушувати. Я хочу продовжувати будувати з тобою відносини. Я досі планую зустрітися. Я скучив за тобою, кохана.
— Ми занадто рано почали говорити про кохання. Ми не зробили для нашої любові нічого, і ти це знаєш.
— У нас кохання, і навіть не смій сперечатися зі мною, — заявив Ілля.
Ми трохи поговорили, але я не мала сили спілкуватися.
– Ілля, я так втомилася. Наше листування мене знесилило. Давай попрощаємося.
— Добре, мила, відпочивай, я був шалено щасливий тебе чути. Так тобі дадуть відпустку в жовтні?
— Дадуть, куди вони подінуться, — я посміхнулася. Його слова про можливу зустріч зігрівали.
Ми попрощалися, і я залишилася наодинці зі своїми почуттями. В голові крутилася тільки одна думка — я не хочу, щоб все було так, як раніше. Під час розмови я сказала Іллі, що якщо Олена буде продовжувати читати наше листування, то я напишу на неї заяву в поліцію. Може, Ілля з нею поговорить. Він взяв провину за те, що трапилося, на себе, але так і не вибачився. Тепер я знову повинна чекати зустрічі, нагадувати йому, прохати? Я втомилася від цього. Мені було страшно, що пекло знову повториться.
«Руки тремтять, в душі хвилювання, все перевертається. Ілля зателефонував мені. О Господи, я не знаю, що робити. Що робити? Я боюся, що знову довірюся йому, відкрию свою душу. Він такий переконливий. Він усе пояснив, продовжуючи у той же час звинувачувати мене. Такий у нього характер. Але в мені знову засяяла надія. І від цього дуже страшно. Не хочу чекати і мріяти знову. Що буде далі? Вчора я молилася Господу про те, щоб він вказав мені правильний шлях, і Ілля зателефонував. Що чекає на мене далі? Що?
01.10.2017, 20:15»
О десятій вечора Ілля зателефонував, щоб побажати мені на добраніч, а потім ще й повідомлення написав, побажавши солодких снів. Я не відповіла, адже сказала йому, що мені не потрібні порожні слова. Мені було страшно. Спокійні дні, схоже, залишаться в минулому.
Весь наступний день в моїй душі було сум’яття: Ілля в черговий раз зникне чи тепер все зміниться; він приїде чи знову будуть порожні обіцянки; може, варто було вчора відповісти на його повідомлення? Як же все було складно!
«Все погано. Я відчуваю, як моя залежність повертається, я не знаю, як бути, що робити: проявляти ініціативу чи ні? Звичайно, після всього, що було, я не повинна цього робити, але його милі слова, кинуті мені, як кістка собаці, починають підступно діяти, і все погане знову забувається. Яка ж я нікчема! Ні, нехай моя душа болить, але я нізащо не повторю колишніх помилок. Я повинна пам'ятати, що ця людина мене обманювала, що якщо спілкування з ним припиниться я нічого не втрачу… Я повинна бути сильною, жити своїм життям, і нізащо не вірити йому більше! Господи, дай мені сили і терпіння!
02.10.2017, 14:22»
Наступного ранку мені стало ще гірше. Ілля мовчав. Навіщо він взагалі тоді телефонував мені? До чого був цей цирк? Все зрозуміло — щоб повернути мене, довести, що він все ще має наді мною владу. Ох, як же мені було боляче, особливо сьогодні: я плакала цілий день, але знала — нізащо не напишу йому більше.
«Мені погано. Ілля ображав мене, принижував, звинувачував, обзивав, а потім написав і сказав кілька красивих фраз, і ось уже два дні я сама не своя в очікуванні його повідомлень. Знову повірила. Добре, що він про це не дізнається: я, на щастя, стала сильнішою і більше не буду принижуватись, але мені прикро за себе, що я знову виявилася занадто довірливою. Треба бути сильною, мати почуття власної гідності, тим більше, після всіх його образ. Я така дурепа, аж соромно за себе.
03.10.2017, 16:03»
Увечері ми з мамою поїхали на концерт колись відомої рок-групи (до речі, з Німеччини). Було нереально круто. Електрогітара творила дива. Коли публіка співала разом із групою, я також волала у все горло: «Ілля, пішов геть!» Це допомагало і веселило мене.
Але коли ми вже їхали по домівках, поганий настрій повернувся. Зайшовши до квартири, я дала волю почуттям і розплакалася. Одинадцята вечора, Ілля мовчить два дні, але ж я думала…
