Лісова пісня
- Автор: Украинка Леся
- Язык: украинский
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Лісова пісня». Краткое содержание книги:
Леся Українка була одним із останніх представників того викристалізованого українського інтелігенства, що безслідно щезло із приходом більшовизма на терни України. Людина більш ніж неординарна, захоплена поетичною творчістю, музикологією, фольклористикою, поліглот, Леся Українка замислювалася над тим, що є основою основ. Вона уважно вдивлялася у ті фатальні хвилини світової історії, що поставали перед її очима, і пророкувала, мов Касандра, зміщення світу в якийсь небезпечний бік. Аналіз її творів зазвичай настільки заангажований ідеологічними нашаруваннями, що важко відокремити правду од відвертої фальсифікації. Однак спробуймо сприйняти Лесю Українку такою, якою вона була насправді, пропустивши її твори через серце.
До книги увійшли поетичні твори поетеси та драма-феєрія «Лісова пісня».
(черкає себе серпом по руцi, кров бризкає на золотi коси Русалки Польової)
Ось тобi, сестро, яса!
Русалка Польова клониться низько перед Мавкою, дякуючи, i никне в житi.
Вiд озера наближається мати, а з нею молода повновида молодиця, в червонiй хустцi з торочками, в бурячковiй спiдницi, дрiбно та рiвно зафалдованiй; так само зафалдований i зелений фартух з нашитими на ньому бiлими, червоними та жовтими стяжками; сорочка густо натикана червоним та синiм, намисто дзвонить дукачами на бiлiй пухкiй шиї, мiцна крайка тiсно перетягає стан, i вiд того кругла, заживна постать здається ще розкiшнiшою. Молодиця йде замашистою ходою, аж стара ледве поспiває за нею.
М а т и
(до молодицi люб'язно)
Ходiть, Килинко, осьде край берези ще свiже зiллячко. Ось деревiй, - ви ж гладишки попарити хотiли? -
Вiн добрий, любонько, до молока.
К и л и н а
Та в мене молока вже нiде й дiти!
Коб ярмарок хутчiй - куплю начиння.
Корова в мене турського заводу, - ще мiй небiжчик десь придбав, - молочна, i господи яка! Оце вже якось я в полi обробилася, то треба роботi хатнiй дати лад. Ой тiтко, вдовицi - хоч надвоє розiрвися!..
(Прибiднюється, пiдобгавши губи).
М а т и
Ей, рибонько, то ви вже обробились?
Ну, що то сказано, як хто робiтний та здужає… А в нас - маленька нивка, та й то бог спору не дає…
К и л и н а
(дивиться на ниву, де стоїть Мавка)
А хто ж то женцем у вас?
М а т и
Та там одна сирiтка…
(Нишком).
Таке воно, простибiг, нi до чого…
К и л и н а
(надходить з матiр'ю до Мавки)
Добридень, дiвонько! Чи добре жнеться?
М а т и
(сплескує руками)
Ой лишенько! Iще не починала!
Ой мiй упадоньку! Що ж ти робила?
Нездарисько! Нехтолице! Ледащо!
М а в к а
(глухо)
Я руку врiзала…
М а т и
Було при чому!
К и л и н а
А дай сюди серпа - нехай-но я.
Мавка ховає серпа за себе i вороже дивиться на Килину.
М а т и
Давай серпа, як кажуть! Таж не твiй!
(Вириває серпа Мавцi з рук i дає Килинi, тая кидається на жито i жне, як вогнем палить, аж солома свище пiд серпом),
М а т и
(втiшно)
Ото менi робота!
К и л и н а
(не одриваючись од роботи)
Якби хто перевесла крутив, то я б удух сю нивку вижала.
М а т и
(гукає)
А йди, Лукашу!
Л у к а ш
(виходить. До Килини)
Магайбi.
К и л и н а
(жнучи)
Дякувати.
М а т и
От, Лукашу, поможеш тут в'язати молодичцi.
Бо та "помiчниця" вже скалiчiла.
Лукаш береться в'язати снопи.
Ну, жнiте ж, дiтоньки, а я пiду зварю вам киселицi на полудень.
(Iде в хату).
Мавка одiйшла до берези, прихилилась до неї i крiзь довге вiття дивиться на женцiв.
Килина який час так само завзято жне, потiм розгинається, випростується, дивиться на похиленого над снопами Лукаша, всмiхається, трьома широкими кроками прискакує до нього i пацає з виляском долонею по плечах.
К и л и н а
Ну ж, парубче, хутчiй! Не лiзь, як слимак!
Ото ще верисько!
(Залягається смiхом).
Л у к а ш
(i собi випростується)
Яка ти бистра!
Ось лiпше не займай, бо поборю!
К и л и н а
(кидає серпа, береться в боки)
Ану ж, ану! Ще хто кого - побачим!
Лукаш кидається до неї, вона переймає його руки; вони "мiряють силу", упершись долонями в долонi; який час сила їх стоїть нарiвнi, потiм Килина трохи подалась назад, напружено смiючись i граючи очима; Лукаш, розпалившись, широко розхиляє їй руки i хоче її поцiлувати, але в той час, як його уста вже торкаються її уст, вона пiдбиває його ногою, вiн падає.
К и л и н а
(стоїть над ним смiючись)
А що? Хто поборов? Не я тебе?
Л у к а ш
(устає, важко дишучи)
Пiдбити - то не мацiя!
К и л и н а
Чи ж пак?
У хатi стукнули дверi. Килина знов кинулася жати, а Лукаш в'язати. Хутко загiн затемнiв стернею i вкрився снопами; скiлька горсток жита на розложених перевеслах лежать, як подоланi i ще не пов'язанi бранцi.
М а т и
(з сiнешнього порога)
Ходiте, женчики! вже є полудень.
К и л и н а
Та я своє скiнчила, он Лукаш нiяк не вправиться.
Л у к а ш
Менi недовго.
М а т и
Ну, то кiнчай; а ви ходiть, Килинко!
Килина йде в хату. Дверi зачиняються. Мавка виходить з-пiд берези.
Л у к а ш
(трохи змiшався, побачивши її, але зараз оправився)
Ага, то ти? Ось дов'яжи снопiв, а я пiду.
М а в к а
В'язати я не можу.
Л у к а ш
Ну, то чого ж прийшла тут наглядати, коли не хочеш помогти?
(В'яже сам).
М а в к а
Лукашу, нехай ся жiнка бiльше не приходить, - я не люблю її: вона лукава, як видра.
Л у к а ш
Ти її нiяк не знаєш.
М а в к а
Нi, знаю! Чула смiх її i голос.
Л у к а ш
Сього ще мало.
М а в к а
Нi, сього доволi.
Ся жiнка хижа, наче рись.
Л у к а ш
Iще що!
М а в к а
Нехай вона до нас у лiс не ходить.
Л у к а ш
(випростався)
А ти хiба вже лiсова цариця, що так рядиш, хто має в лiс ходити, хто нi?
М а в к а
(сумно, з погрозою)
У лiсi є такi провалля, захованi пiд хрустом та галуззям, - не бачить їх нi звiр, анi людина, аж поки не впаде…
Л у к а ш
Iще говорить про хижiсть, про лукавство, - вже б мовчала!
Я бачу, ще не знав натури твеї.
М а в к а
Я, може, i сама її не знала…
Л у к а ш
Так от же слухай: якщо я тут маю тебе питати, хто до мене смiє ходити, а хто нi, то лiпше сам я знов з лiсу заберуся на село.
Вже якось там не пропаду мiж людьми.
Бо я не став отут сидiти в тебе, як лис у пастцi.
М а в к а
Я пасток на тебе не наставляла. Ти прийшов по волi.
Л у к а ш
По волi ж i пiду, як тiльки схочу, нiхто нiчим мене тут не прив'яже!
М а в к а
Чи я ж тебе коли в'язати хтiла?
Л у к а ш
Ну, то до чого ж цiла ся балачка?
Дов'язав останнього снопа i, не дивлячись на Мавку, пiшов до хати. Мавка сiла в борознi над стернею i похилилась у смутнiй задумi.
Д я д ь к о Л е в
(виходить iз-за хати)
Чого се ти, небого, зажурилась?
М а в к а
(тихо, смутно)
Минає лiто, дядечку…
Л е в
Для тебе воно таки журба. Я мiркував би, що вже б тобi не тра верби на зиму.
М а в к а
А де ж я маю бути?
Л е в
Як на мене, то не тiсна була б з тобою хата…
Коли ж сестра таку натуру має, що з нею й не зговориш. Я вже брався i так, i iнако… Якби то я був тут господарем, то й не питався б; та вже ж я їм вiддав сей грунт i хату, то воля не моя. Я сам пiду на зиму до села, до свеї доми…
Якби ти на селi могла сидiти, то я б тебе прийняв.
М а в к а
Нi, я не можу… якби могла, пiшла б. Ви, дядьку, добрi.
Л е в
Хлiб добрий, дiвонько, а не людина.
Але, щоправда, я таки вподобав породу вашу лiсову. Як буду вмирати, то прийду, як звiр, до лiсу, - отут пiд дубом хай i поховають…
Гей, дубоньку, чи будеш ти стояти, як сива голова моя схитнеться?..
Де-де! ще й не такi були дуби, та й тiї постинали… Зеленiй же хоч до морозу, кучерявий друже, а там… чи дасть бiг ще весни дiждати?..
(Стоїть, смутно похилившись на цiпок).
Мавка поволi вибирає напiвзiв'ялi квiтки з пожатого жита i складає їх в пучечок. З хати виходять мати, Килина I Лукаш.
М а т и
(до Килини)
Чого ви спiшитесь? Та ще посидьте!
К и л и н а
Ей, нi вже, дядинусю, я пiду.
Дивiть, уже нерано, - я боюся.
М а т и
Лукашу, ти провiв би.
Л у к а ш
Чом же, можу.
К и л и н а
(поглядає на нього)
Та, май, робота є…
М а т и
Яка робота увечерi? Iди, синашу, йди та надведи Килинку до дороги.
Самiй увечерi в сiй пущi сумно.
Та ще така хороша молодичка, - коли б хто не напав!