Лісова пісня
- Автор: Украинка Леся
- Язык: украинский
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Лісова пісня». Краткое содержание книги:
Леся Українка була одним із останніх представників того викристалізованого українського інтелігенства, що безслідно щезло із приходом більшовизма на терни України. Людина більш ніж неординарна, захоплена поетичною творчістю, музикологією, фольклористикою, поліглот, Леся Українка замислювалася над тим, що є основою основ. Вона уважно вдивлялася у ті фатальні хвилини світової історії, що поставали перед її очима, і пророкувала, мов Касандра, зміщення світу в якийсь небезпечний бік. Аналіз її творів зазвичай настільки заангажований ідеологічними нашаруваннями, що важко відокремити правду од відвертої фальсифікації. Однак спробуймо сприйняти Лесю Українку такою, якою вона була насправді, пропустивши її твори через серце.
До книги увійшли поетичні твори поетеси та драма-феєрія «Лісова пісня».
Л у к а ш
Се ти?.. Ти упирицею прийшла, щоб з мене пити кров? Спивай! Спивай!
(Розкриває груди).
Живи моєю кров'ю! Так i треба, бо я тебе занапастив…
М а в к а
Нi, милий, ти душу дав менi, як гострий нiж дає вербовiй тихiй гiлцi голос.
Л у к а ш
Я душу дав тобi? А тiло збавив!
Бо що ж тепера з тебе? Тiнь! Мара!
(З невимовною тугою дивиться на неї).
М а в к а
О, не журися за тiло!
Ясним вогнем засвiтилось воно, чистим, палючим, як добре вино, вiльними iскрами вгору злетiло.
Легкий, пухкий попiлець ляже, вернувшися, в рiдну землицю, вкупi з водою там зростить вербицю, - стане початком тодi мiй кiнець.
Будуть приходити люди, вбогi й багатi, веселi й сумнi, радощi й тугу нестимуть менi,
їм промовляти душа моя буде.
Я обiзвуся до них шелестом тихим вербової гiлки, голосом нiжним тонкої сопiлки, смутними росами з вiтiв моїх.
Я їм тодi проспiваю все, що колись ти для мене спiвав, ще як напровеснi тут вигравав, мрiї збираючи в гаю…
Грай же, коханий, благаю!
Лукаш починає грати. Спочатку гра його [мелодiї N 15 i 16] сумна як зимовий вiтер, як жаль про щось загублене i незабутнє, але хутко переможний спiв кохання [мелодiя N 10, тiльки звучить голоснiше, жагливiше, нiж у першiй дiї] покриває тугу. Як мiниться музика, так мiниться зима навколо: береза шелестить кучерявим листом, веснянi гуки озиваються в заквiтлiм гаю, тьмяний зимовий день змiняється в ясну, мiсячну весняну нiч. Мавка спалахує раптом давньою красою у зорянiм вiнцi. Лукаш кидається до неї з покликом щастя.
Вiтер збиває бiлий цвiт з дерев. Цвiт лине, лине i закриває закохану пару, далi переходить у густу снiговицю. Коли вона трохи ушухла, видко знов зимовий краєвид, з важким навiсом снiгу на вiтах дерев. Лукаш сидить сам, прихилившись до берези, з сопiлкою в руках, очi йому заплющенi, на устах застиг щасливий усмiх. Вiн сидить без руху. Снiг шапкою налiг йому на голову, запорошив усю постать i падає, падає без кiнця…
25/VII 1911 р