Лісова пісня
- Автор: Украинка Леся
- Язык: украинский
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Лісова пісня». Краткое содержание книги:
Леся Українка була одним із останніх представників того викристалізованого українського інтелігенства, що безслідно щезло із приходом більшовизма на терни України. Людина більш ніж неординарна, захоплена поетичною творчістю, музикологією, фольклористикою, поліглот, Леся Українка замислювалася над тим, що є основою основ. Вона уважно вдивлялася у ті фатальні хвилини світової історії, що поставали перед її очима, і пророкувала, мов Касандра, зміщення світу в якийсь небезпечний бік. Аналіз її творів зазвичай настільки заангажований ідеологічними нашаруваннями, що важко відокремити правду од відвертої фальсифікації. Однак спробуймо сприйняти Лесю Українку такою, якою вона була насправді, пропустивши її твори через серце.
До книги увійшли поетичні твори поетеси та драма-феєрія «Лісова пісня».
К у ц ь
Ей, Злиднi, залишiть - то не людина!
Злиднi спиняються, цокотять зубами i свищуть вiд голоду.
З л и д н i
(до Куця)
Так дай нам їсти, бо й тебе з'їмо!
(Кидаються до Куця, той вiдскакує),
К у ц ь
Ну-ну, помалу!
З л и д н i
Їсти! Ми голоднi!!
К у ц ь
Стривайте, зараз я збуджу бабiв, - вам буде їжа, а менi забава.
(Бере грудку землi, кидає в вiкно i розбиває шибку),
Г о л о с м а т е р i Л у к а ш е в о ї
(в хатi)
Ой! Що таке? Вже знов нечиста сила!
К у ц ь
(до Злиднiв пошепки)
А бачите - прокинулась. Ось хутко покличе вас. Тепер посидьте тихо, а то ще заклене стара вас так, що й в землю ввiйдете, - вона се вмiє.
Злиднi скулюються пiд порогом темною купою. З хати чутно крiзь розбиту шибку рухи вставання матерi, потiм її голос, а згодом Килинин.
Г о л о с м а т е р и н
О, вже й розвиднилось, а та все спить.
Килино! Гей, Килино! Ну, та й спить же!
Бодай навiк заснула… Встань! А встань, бодай ти вже не встала!
Г о л о с К и л и н и
(заспано)
Та чого там?
М а т и
(уїдливо)
Пора ж тобi коровицю здоїти, оту молочну, турського заводу, що ти ще за небiжчика придбала.
К и л и н а
(вже прочумавшись)
Я тiї подою, що тут застала, та нацiджу три краплi молока - хунт масла буде…
М а т и
Отже й не змовчить!
Хто ж винен, що набiлу в нас не стало?
З такою господинею… ой горе!
Ну вже й невiсточка! I де взялася на нашу голову?
К и л и н а
А хто ж велiв до мене засилатися? Таж мали отут якусь задрипанку, - було вам прийняти та прибрати хорошенько, от i була б невiсточка до мислi!
М а т и
А що ж - гадаєш, нi? Таки й була б!
Дурний Лукаш, що промiняв на тебе; бо то було таке покiрне, добре, хоч прикладай до рани… Узиваєш
її задрипанкою, а сама
її зелену сукню перешила та й досi соваєш - немає встиду!
К и л и н а
Та вже ж, у вас находишся в новому!..
Он чоловiка десь повiтря носить, а ти бiдуй з свекрушиськом проклятим, - нi жiнка, нi вдова - якась покидька!
М а т и
Який би чоловiк з тобою всидiв?
Бiдо напрасна! Що було - то з'їла з дiтиськами своїми, - он, сидять! - бодай так вас самих посiли злиднi!
К и л и н а
Нехай того посядуть, хто їх кличе!
На сих словах одчинає дверi з хати. Куць утiкає в болото. Злиднi схоплюються i забiгають у сiни.
Килина з вiдром у руках шпарко пробiгає до лiсового потоку, з гуркотом набирає вiдром воду i вертається назад уже трохи тихшою ходою. Завважає близько дверей Мавку, що стоїть при стiнi знесилена, спустивши сивий серпанок на обличчя.
Килина
(спиняється i становить вiдро долi)
А се ж яка?.. Гей, слухай, чи ти п'яна, чи, може, змерзла?
(Термосить Мавку за плече).
М а в к а
(насилу, мов борючися з тяжкою зморою)
Сон мене змагає…
Зимовий сон…
К и л и н а
(вiдслоняє їй обличчя i пiзнає)
Чого сюди прийшла?
Тобi не заплатили за роботу?
М а в к а
(як i перше)
Менi нiхто не може заплатити.
К и л и н а
До кого ти прийшла? Його нема.
Я знаю, ти до нього! Признавайся - вiн твiй коханок?
М а в к а
(так само)
Колись був ранок ясний, веселий, не той, що тепер… вiн уже вмер…
К и л и н а
Ти божевiльна!
М а в к а
(так само)
ВIльна я, вiльна…
Сунеться хмарка по небу повiльна… йде безпричальна, сумна, безпривiтна…
Де ж блискавиця блакитна?
К и л и н а
(сiпає її за руку)
Геть! не мороч мене! Чого стоїш?
М а в к а
(притомнiше, вiдступаючи од дверей)
Стою та дивлюся, якi ви щасливi.
К и л и н а
А щоб ти стояла у чудi та в дивi!
Мавка змiняється раптом у вербу з сухим листом та плакучим гiллям.
К и л и н а
(оговтавшись вiд здумiння, ворожо)
Чи ба! Я в добрий час тобi сказала!
Ну-ну, тепер недовго настоїшся!..
Х л о п ч и к
(вибiгає з хати. До Килини)
Ой мамо, де ви-те? Ми їсти хочем, а баба не дають!
К и л и н а
Ей, одчепися!
(Нишком, нахилившись до нього).
Я там пiд печею пирiг сховала, - як баба вийде до комори, - з'їжте.
Х л о п ч и к
Ви-те суху вербу встромили тута?
Та й нащо то?
К и л и н а
Тобi до всього дiло!
Х л о п ч и к
Я з неї врiжу дудочку!
К и л и н а
Про мене!
Хлопчик вирiзує гiлку з верби i вертається в хату. З лiсу виходить Лукаш, худий, з довгим волоссям, без свити, без шапки.
К и л и н а
(скрикує радiсно, вгледiвши його, але зараз же досада тамує їй радiсть)
Таки явився! Де тебе носило так довго?
Л у к а ш
Не питай!
К и л и н а
Ще й не питай!
Тягався, волочився, лихо знає де, по яких свiтах, та й "не питай"!
Ой любчику, не тра менi й питати…
Вже десь ота корчма стоїть на свiтi, що в нiй балює досi свита й шапка.
Л у к а ш
Не був я в корчмi…
К и л и н а
Хто, дурний, повiрить?
(Заводить).
Втопила ж я головоньку навiки за сим п'яницею!
Л у к а ш
Мовчи! Не скигли!!
Килина спиняється, глянувши на нього з острахом.
Ось я тебе тепера попитаю!
Де дядькiв дуб, що он пеньок стримить?
К и л и н а
(спочатку збилась, але хутко стямилась)
А що ж ми мали тута - голод їсти?
Прийшли купцi, купили, та й уже.
Велике щастя - дуб!
Л у к а ш
Таж дядько Лев заклявся не рубати.
К и л и н а
Дядька Лева нема на свiтi, - що з його закляття?
Хiба ж то ти заклявся або я?
Та я б i цiлий лiс продати рада або протеребити, - був би грунт, як у людей, не ся чортiвська пуща.
Таж тут, як вечiр, - виткнутися страшно!
I що нам з того лiсу за добро?
Стикаємось по нiм, як вовкулаки, ще й справдi вовкулаками завиєм!
Л у к а ш
Цить! цить! не говори! Мовчи!
(В голосi його чутно божевiльний жах),
Ти кажеш продати лiс… зрубати… а тодi вже не буде так… як ти казала?
К и л и н а
Як?
Що вовк…
Л у к а ш
(затуляє їй рота)
Нi, не кажи!
К и л и н а
(визволившись вiд нього)
Та бiйся бога!
Ти впився, чи вдурiв, чи хто наврочив?
Ходи до хати.
Л у к а ш
Зараз… я пiду… от тiльки… тiльки… ще води нап'юся!
(Стає навколiшки i п'є з вiдра. Потiм устає i дивиться задумливо поперед себе, не рушаючи з мiсця).
К и л и н а
Ну? Що ж ти думаєш?
Л у к а ш
Я? Так… не знаю…
(Вагаючись).
Чи тут нiхто не був без мене?
К и л и н а
(шорстко)
Хто ж би тут бути мав?
Л у к а ш
(спустивши очi)
Не знаю…
К и л и н а
(злiсно посмiхнувшись)
Ти не знаєш, то, може, я що знаю.
Л у к а ш
(тривожно)
Ти?
К и л и н а
А що ж!
Я вiдаю, кого ти дожидаєш, та тiльки ба! - шкода твого ждання!
Якщо й було, то вже в стовпець пiшло…
Л у к а ш
Що ти говориш?
К и л и н а
Те, що чуєш.
М а т и
(вибiгає з хати i кидається з обiймами до Лукаша. Вiн холодно приймає те вiтання)
Сину!..
Ой синоньку! Ой що ж я набiдилась з отею вiдьмою!
Л у к а ш
(здригнувшись)
З якою?
М а т и
(показує на Килину)
З тею ж!
Л у к а ш
(зневажливо всмiхаючись)
I та вже вiдьма? Ба, то вже судилось вiдьомською свекрухою вам бути.
Та хто ж вам винен? Ви ж її хотiли.
М а т и
Якби ж я знала, що вона така нехлюя, некукiбниця!..
К и л и н а
(впадає в рiч)
Ой горе!
Хто б говорив! Уже таких вiдьом, таких нехлюй, як ти, свiт не видав!
Ну вже ж i матiнка, Лукашу, в тебе! - залiзо - й те перегризе!
Л у к а ш
А ти, я бачу, десь мiцнiша вiд залiза.