Людина без властивостей. Том I
- Автор: Музиль Роберт
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- ISBN: 9789662355017
- Жанр: Прочая древняя литература
Электронная книга - «Людина без властивостей. Том I». Краткое содержание книги:
Але і в цьому Музіль не вбачає незворотности. Як нинішній безрадісний стан людини, так і нинішній плачевний стан світу можуть бути змінені. Тому що «йдеться не про фазу закономірного процесу й не про долю, а просто про ситуацію. Закони змінити неможливо; ситуації ж у цьому розумінні цілком надаються до змін…». Ясно, що «закон» тут береться в його загальному значенні; «ситуація» ж — не тільки як випадковий, а і як тимчасовий, перебутній прояв цього «закону».
Про те, як же слід змінювати соціальну й людську ситуації, Музіль не говорить. Хіба що таке: «Як особистість, я — революціонер. Інакше й не може бути, бо творча особистість завжди революційна. В політиці ж я — еволюціоніст. Тільки для еволюції треба що-небудь зробити». Але що? Оскільки ні буржуазний, ані соціалістичний шляхи його не задовольняють, лишається та ж утопія…
Саме тому він цікавіший як «творча особистість». Іншими словами, — як письменник, як митець. У своїх новелах, п’єсах і передусім у великому романі Музіль, щоправда, відстоює вже відомі нам ідеї. Онак незрідка по-іншому: наприклад, не декларує, що світ може бути змінений, а малює, зображає його як щось доступне змінам.
У нотатці «Ескіз мистецького пізнання» (1918) Музіль розрізняє дві сфери зовнішнього стосовно «я», що пізнає світ, — «раціоїдну» й «не-раціоїдну». Він складає вибачення читачеві за свої не надто апетитні неологізми, але вони йому потрібні, оскільки «раціоїдне» і раціональне, «нераціоїдне» й ірраціональне — поняття не тотожні. І насамперед тому, що другий їх ряд характеризує спосіб підходу до дійсности, а перший, — так би мовити, — її саму. «Раціоїдна» сфера — пояснює Музіль, — охоплює загалом і в цілому все, що надається до наукової систематизації, зводиться до закону й правила, отже, в першу чергу, фізичну природу…». Інша річ «нераціоїдне»: «Факти в межах цієї сфери не дають себе приручити, закони нагадують решето, події не повторюються, вони необмежено мінливі й індивідуальні. Це сфера реактивности індивіда, спрямована на світ і на інших індивидів, сфера цінностей та оцінок, етичних і естетичних відношень, сфера ідеї… Це і є рідна сфера поета, домен його розуму…».
Останнє — є особливо істотним, бо письменник, за Музілем (якщо він, ясна річ, не декадент), підходить до свого «нераціоїдного» матеріалу з раціональним інструментарієм: іншими словами, аналізує, систематизує його, намагається підвести під певні правила або вивести нові, специфічні, відповідні цьому матеріалові. Адже «нераціоїдне», як уже зазначалося, то аж ніяк не ірраціональне. Воно — лише своєрідна сфера вияву загальних закономірностей, складніша, з численними відхиленнями й опосередкуваннями. Тут рух необхідного не тільки прихований під нагромадженням випадкових «ситуацій», «фактів», що не дають себе приручити; вони самі стають формою цього руху, його єдиними леґітимними носіями.
І до них потрібен особливий підхід. Не той, що вироблений точними науками, чи навіть сучасною Музілю психологією. «Психологія, — говорить він, — належить до раціональної сфери, й розмаїття її фактів аж ніяк не є безконечним… Що непередбачувано багатоманітне, так це душевні мотиви, а з ними психологія не має нічого спільного». Тут Музіль передусім цілить у фройдистський психоаналіз, який зводить багатоманіття «душевних мотивів» до сексуальних інстинктів на зразок «едіпового комплексу» чи до витіснених у підсвідомість етичних катастроф раннього дитинства. Тим-то в Музіля вельми двоїсте ставлення до Фройда, швидше неґативне, ніж позитивне. «Фройд, — читаємо в щоденнику: — Вагомі відкриття переплутані з немислимим, однобічним, просто таки дилетантським». І Музілю ближчий Достоєвський, бо він якщо й не береться розтлумачити всі «душевні мотиви», то, принаймні, готовий брати їх до уваги, рахуватися з ними, коли змальовує людину, яка діє, відчуває, страждає. І тому люди в Достоєвського здатні на вчинки, слова, думки несподівані, непередбачувані й водночас природні, десь у глибинах свідомости зумовлені всім їхнім життям, усіма дивовижними химерними з ним зіткненнями. Однак навіть Достоєвський як дослідник внутрішнього світу людини не здавався йому достатньо «точним».