Голі чи покриті: Світова історія одягання та оголення

У північних регіонах військові та мисливці колись носили штани, щоб захистити себе від холоду, а також задля зручності під час їзди верхи. Під впливом кельтів і германців гали так само зодяглись у штани, мабуть, іще у другому столітті. До піку популярності штанів у Західній Європі мідійці та перси вбирали широкі панталони. Греки і римляни надавали перевагу довгим платтям, оскільки вважали панталони одягом варварів. Попри римський вплив, мода на носіння штанів ширилася Західною Європою: спочатку вони сягали коліна, згодом – кісточки, підіймалися за мотузку посередині, поверх панталон традиційно одягали туніку294.

Крістіна Бард у своїй книзі Histoire politique du pantalon доводить, що панталони в Європі поступово перетворилися на символ сили, «емблему маскулінності». Від часів Великої французької революції 1789 року панталони починають відігравати істотну політичну роль. Гасло «Воля, рівність, братерство» означило помітний розрив із традицією одягання еліти. До цього часу аристократичні кола надавали перевагу штанам до колін, або culottes, їх заступила мішана група середнього класу – повстанців і ремісників, що поруч із новою ідеєю братерства поділяли і чоловічу моду. Вони категорично відмовились одягати штани знаті, презентуючи себе як sans-culottes, тобто «без панталон». Мода на довгі робочі штани, «мода довгих кюлотів, чи панталон», демонструвала вчора набуту свободу – уперше мода розвивалася за напрямком від низу до гори, а не навпаки. Звісно, «безпанталонники» не визнавали перук, не пудрували волосся – ці люди надавали перевагу коротким стрижкам, носили червоні шапки й короткі піджаки. Додаткова перевага полягала в тому, що недосконалі криві ноги можна було легко сховати від стороннього критичного ока295.