Голі чи покриті: Світова історія одягання та оголення
- Автор: Схіппер Мінеке
- Год: 2021
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7654-18-5
- Жанр: История
Электронная книга - «Голі чи покриті: Світова історія одягання та оголення». Краткое содержание книги:
Для широкого кола читачів.
8. Голі та одягнені за часів глобалізації
На двох мапах світу (за посиланням) привертає увагу зростання кількості одягнених жінок між 1500-ми і 1900-ми роками, особливо на тих теренах, де люди зовсім не потребують у такий спосіб захищатися від холоду278.
Це зростання відбувається головним чином через вплив ззовні: ісламських завоювань або християнського місіонерського завзяття і колоніальної окупації в поєднанні з обов’язковим прагненням до «цивілізації». Глобалізація свідчить, наскільки суспільство відкрите до змін.
Можновладці використовували одяг для того, щоб зміцнювати, обговорювати чи розривати наявні зв’язки. Існує безліч таких прикладів. Президент Центральноафриканської Республіки Бокасса, мабуть, вважав, що одяг творить людину, коли 1976 року, наслідуючи свого кумира Наполеона, показово коронував себе в імператори. Пишна церемонія обійшлася йому в двадцять мільйонів доларів і занурила його країну в прірву. Лишень одна корона, інкрустована діамантами, коштувала п’ять мільйонів.
У 1979 році імператор Бокасса покарав сотні учнів через те, що ті відмовилися одягати уніформу, яку шили на імператорській фабриці. Він наказав помститися їм, тоді національна гвардія вбила сотню дітей. Бокасса особисто спостерігав за цієї різнею279.
Владні мужі виряджаються в уніформи, такі собі символи, аби знищити бодай якийсь сумнів щодо їхньої могутності, а відтак нещадно боротися з критикою. Лідери, здатні на радикальні кроки, диктують усім своїм підданим навіть правила одягання. Демонстративна непокора таким приписам потребує неабиякої мужності та може навіть коштувати життя. Буває, що підлеглі (те саме стосується і вірян) не бажають більше дотримуватися нав’язаних згори правил, а тому починають одягатися по-різному. Зовнішній вигляд цих людей виказує мрію про те, що і самі вони, і їхні діти в майбутньому житимуть інакше.
Показовий приклад примусового скасування поважних традицій вдягання віднаходимо у недавній історії Китаю. Тамтешня еліта звикла носити одяг різних стилів, що покривав тіло у весь зріст, часто прикрашаючи його коштовною вишивкою та парчею. Після повалення феодальної династії Цін 1911 року прогресивні китаянки виступили проти традиційних рольових моделей. Перше, чого вони вимагали, – вкоротити одежу й заборонити бинтування ніг. З’явилася нова мода чангшан (chángshān), що в мандаринській мові буквально означає «довга сорочка». Потрапивши в англійську мову через кантонську, звучання цього слова модифікувалося до «чеонгсам» (cheongsam). Ішлося про довгу одежу, розраховану і на чоловіків, і на жінок. У перші роки існування Китайської Республіки мода набула шаленої популярності, спочатку завдяки студенткам, а згодом жінкам різного віку. Новий стиль символізував впевнений крок у поступі до рівності між статями. Західні впливи позначилися також на фасоні: широкі розлогі плаття поступово змінювали вужчі, що підкреслювали контури тіла. Крім того, довжина одежі була по кісточки, а стала – до коліна280.
Комуністична революція 1949 року з легкої руки Мао відштовхнула моду на узбіччя, оскільки активний розвиток мав на меті знищити все «старе», зі стилями одягу включно.
Од прикрас і косметики до шортів, високих підборів чи гостроносих туфель. Чоловічий галстук вважали знаком капіталістичного стилю, а довге волосся виявилося щонайменше натяком на буржуазні тенденції. 21 грудня 1966 року в Пекіні виставили два мільйони «забракованих» видів одягу. У тогочасній опері актриси з’являлися на сцені в уніформі та зі зброєю. Тривалий час не розвивалася текстильна промисловість. Відтак китайські жінки носили піджаки й штани, презентуючи світові захопливі образи та систематичне впровадження в моду стилю унісекс281.
Мао представив два види одягу для обох статей, роби для працівників і військову уніформу.
1 жовтня 1949 року 300 000 китайських солдатів зібралося на площі Тяньаньмень у центрі Пекіна, щоб узяти участь у церемонії на честь заснування Нового Китаю. Публіка була зодягнена здебільшого в одежу кольору морської хвилі чи то темно-синю, сіру та чорну… Закладання підвалин Республіки означало те, що західний одяг, шкіряне взуття й вишитий чеонгсам, які ще недавно символізували високий соціальний статус, тепер потрібно поховати якнайглибше. На зміну вчорашньому прийшов чжуншань-костюм (названий на честь революціонера Сунь Ятсена) і плащ Леніна (відповідно на честь Володимира Леніна). Чжуншань-костюм, відомий на Заході як Мао-костюм, був представлений Ятсеном як форма національного одягу незабаром після заснування Китайської Республіки. Це пізніше отримало чітку політичну й урядову асоціацію. Після закінчення громадянської війни в Китаї і створення в 1949 році Китайської Народної Республіки цей костюм став широко використовуватися чоловіками й урядовими лідерами як символ пролетарської єдності і східний аналог західного ділового костюма. Одяг п’ятдесятих не лише був функціональним, а й символізував політичну солідарність Китаю з Радянським Союзом282.