Беладонна. Любовний роман 20-х років
- Автор: Донченко Олесь Васильевич, Ванченко Петро
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-617-569-268-4
- Жанр: Современные любовные романы
Электронная книга - «Беладонна. Любовний роман 20-х років». Краткое содержание книги:
Голоси заглухли. Можливо, вони розглядали деталі машини. Ганна почувала, як у неї прокидаються ревнощі до Вольського, але, затамувавши біль, вона відійшла від дверей і почала готувати чай.
Згодом вона почула крізь відчинені двері лабораторії Ніків голос:
— Це добре, що ви зайшли. Я хотів попрохати вас, звичайно, як матимете час, дещо допомогти мені в нашій заводській лабораторії…
Ганну прикро вразило, що стосунки Ніка з Вольським набирають такого характеру, але вона зараз же взяла себе в руки: це для справи.
Вольський розсипався люб'язностями:
— Будь ласка, будь ласка. Я весь до ваших послуг. Коли завгодно… До побачення, Ганно Павлівно.
— Як? Ви вже йдете? — щиро здивувалась Ганна. — Може, чаю з нами?
— Дякую, дякую, дякую!.. Поспішаю… Справ — о!
Вольський вийшов за двері, і в кімнаті настала цілюща тиша.
Ганна привітала Ніка теплою посмішкою, але він, не глянувши на неї, сів до чаю, похмурий, дражливий.
— Дійсно літає, як вихор. І чого він приходив? — більше зі співчуття, аніж з цікавості запитала Ганна.
Нік промовчав. Раптом він роздратовано штурхнув від себе склянку, і чай патьоками побіг по столі.
Ганна здивовано глянула.
Нік підвівся й, обурений, пройшов у лабораторію.
Хоч як силкувалася Ганна розгадати, чого обурився Нік, вона не могла зупинитись ні на одному зі своїх припущень. Одне заперечувало друге.
Другого дня, коли Ганна сподівалась викликати Ніка на розмову, він, ніби вмисне, передчуваючи цей її намір, пішов на заводську електричну станцію проводити свої експерименти. Звичайно, праця винахідника куди важливіша за жіночу цікавість. Ганна цілком виправдовувала Ніка, але поза цим у ній прокидалось ледве чутне скімлення…
Нік почав виходити щовечора, і Ганна так само залишалася самотня зі своєю нерозгаданою тривогою. Вона не насмілювалась говорити про неї, бо Нік щораз уникав інтимної розмови; його видимо гнітила присутність Ганни, а найможливіше, його гнітив той внутрішній конфлікт, із яким мусив ховатись від неї. Щораз вони все більше чужались одне одного, і Ганна почувала, що той поріг, через який вони не мали мужності переступити спочатку, тепер виростає в загрозливу стіну. Ганна вирішила урятувати становище за всяку ціну. Якось по обіді вона промовила до Ніка:
— Мені здається, що останнім часом на тебе погано впливає співпраця з Вольським…
— Облиш! За працею ніколи роздумувати, погано чи добре, — роздратовано відповів Нік.
У ту ж мить Ганну покинула її відважність. Вона, як той равлик, ображено заховалася в свою мушлю.
З цього часу замкненість подружжя ніби легалізувалась. Вони тепер уникали одне одного з неприхованою боязкістю. Ганна роздумувала над тим, яких форм набере їхнє співжиття надалі. Нік буде приходити мовчазний на обід і знову зникатиме на завод, а вона мусить куховарити, щоб за це почути кілька разів на день «дякую». Можливо, це нормальні стосунки подружжя, що зістарілося, але Ганна почувала себе ще досить молодою, щоб погодитися з таким станом.
А проте… як підійти до Ніка? Як розбудити його? Він чужий, він не хоче, щоб вона наблизилась до нього.
Іноді Ганна почувала себе такою ображеною, що їй навіть спадало на думку розійтися.
А Таля? Вона зовсім нічого не підозрює. Для неї досить того, щоб батьки за обідом спільно робили їй зауваження, щоб почувати згоду між ними. Таля безжурно живе своїм життям. О, Таля не Ганна, у неї є свій характер!
Недавно обіцяв зайти її шкільний товариш — Шура. До приходу тільки й мови було, що про Шуру. З усього Ганна бачила, що Таля закохана в Шуру, як і всі інші товаришки, але тільки Шура переступив поріг, як обличчя Талі з захопленого перетворилось у холодно-байдуже:
— А-а. Це ти, Шуро! Ну, як твоя алгебра?.. А німецька?..
Це був стрункий, кремезний хлопець, на цілу голову вищий від Талі, але при ній він був такий розгублений, що Ганна в душі шкодувала його, засуджуючи жорстоку поведінку Талі.
Всі дні єдиною втіхою і гордістю для Ганни була Таля. Іноді Ганні хотілося поговорити про неї з Ніком. Щовечора вона прислухалась до дверей у надії побачити його, але кожного разу він повертався після дванадцятої стомлений, нервовий, і швидко лягав спати.
Але несподівано одного вечора Ганна раніш, ніж завжди, почула дзвінок. Вона радісно кинулась відчиняти і раптом… Вольський.
— Як, — здивувався Вольський і собі, — Миколи Матвійовича нема ще?
— А хіба ж він не в лабораторії у вас?
— Заходив — нема. Значить, він скоро прийде. Дозвольте зачекати.