Коротка історія семи вбивств

Спершу піду у ванну, а потім приготую акі та солону рибу. Хоча ні, акі й тушковану свинину, а не рибу. І томати. Кім Кларк, іди змий із себе сморід. Не розмірковуй, а залиш усе на кухні та йди помийся. І зуби почисти. І прополощи рота «Лістерином»[294]. Він же годиться і для жінок, і для чоловіків. Хіба ні? Мабуть, не знаю. Впишіть те, що я маю відчувати, сюди:_______, щоб я це відчула. Я нічого не відчуваю. Либонь, я повинна хоч щось відчувати через те, що я нічого не відчуваю, — але й цього відчуття в мене нема. Що ти взагалі за жінка, Кім Кларк? Облизуючи раз по раз губи, ти відчуваєш запах і навіть смак цього ополіскувана. Виплюнь бодай його з рота, паскудне дівчисько.

Я уявляю, як він мене виганяє. Буде схоже на сцену в кіно, де всі розмовляють італійською. Він виволочує мене з дому — його дому, — а я на підлозі волаю, повзаю і благаю: «Чаку, прошу тебе, не виганяй мене, прошу тебе, не виганяй мене, благаю! Ну ж бо! Я повзатиму перед тобою навкарачки. Я готуватиму тобі їжу; виховуватиму твого синочка і смоктатиму твій член, навіть коли ти його не помиєш. Я це робитиму! Ну ж бо! Ну...» А він подивиться на мене і спитає: «Що, в чорта, значить „ну ж бо“? Хіба дикунська дурня „ну ж бо“ те саме, що й „будь ласка“? А член — це хер, він і для тебе хер», — скаже він, бо це звучить грубо, так, наче він не мав часу все обдумати, а тому має право бути розгніваним, але все одно він цілком контролює ситуацію, — поки я скиглю на підлозі «ну ж бо, ну ж бо, ну ж бо», розмірковуючи при цьому, що мені, можливо, варто повестися так, як у серіалі «Даллас»[295], і сказати: «Коханий, усе не так, як тобі здається».

Треба піти у ванну, почистити зуби, віддерти все з милом. Та чи не стану я тоді надто чистою? Якщо буду надто чистою, то це здасться підозрілим. Ми тепер у тій фазі стосунків, коли мені вже не обов’язково зачісуватися чи фарбувати губи, бризкатися парфумом; і вже нічого страшного, якщо він помітить, як я чешу дупу, а потім тією ж рукою мішаю їжу в каструлі. Він тепер пердить, коли забажає, дарма що мені це геть не до вподоби. Америкосівське бздо більш смердюче — напевно, тому, що янкі жеруть багато м’яса. Обережніше з власними бажаннями, коли чоловік нарешті почувається вільно поруч з тобою. Починаєш розуміти, що оте ввічливе залицяння було показним. Точніше, не показним, а просто виставою. Скільки часу він уже розігрує цю виставу? Якщо вона затягнеться довше, ніж він, можливо, бився об заклад, то він мене викине і перейде на іншу місцеву дівку, що виглядає з моря погоди. Дякувати Богові, на чорній шкірі не видно слідів. Чорношкірі жінки можуть приховати сліди на собі. Може, саме тому чоловіки вважають, що їх зручніше лупцювати. А от «палкі стосунки» між чоловіком і білою жінкою зразу видає її шкіра. Дурепо, змусь його сьогодні не хотіти тебе. Скажи, що в тебе болить голова або почалися місячні; йому дуже не подобається, коли ти кажеш «місячні», бо йому чується «пісячні».

Чи лишилися в мене фотографії для паспорта?

А в Америці, до речі, є гаряча вода?

Тупа сучко, звісно є. І там не чекають годинами, поки нагріється обігрівач. Може, додати у воду мийного засобу «Пайн-Сол»? Господи Ісусе, Кім Кларк, на тобі ж лише його піт, а не гній. «Послухайте, босе, це всі гроші, які я маю. Я вам віддала свій годинник і навіть ланцюжок, який він мені подарував на тому тижні. Тепер мені доведеться збрехати, що він упав у стік чи щось таке. Віддайте мені бісів паспорт. Що означає „у мене є ще одна цінність“? Я вас не розумію.

А-а.

Кажу вам, хай би ви були хоч з Південного полюса, хоч з північної частини Сент-Кетрину, — всі чоловіки однакові». Кім, не грубіянь чоловікові, просто роби, що треба. «Тут? У вашому кабінеті? За стіною ж люди». Та звісно, там люди. Він хоче, щоб зовні всі чули і знали. «А я можу бути певною, що ви мені його віддасте потім?» Не дратуй чоловіка, дурна поцько; ти два роки цього чекала — майже два роки, але все одно довго, — а він може перед тобою порвати документ. Чи є ще в мене фото для паспорта? Я взагалі не люблю, коли мене фотографують. А негативи в мене лишилися? Он у нього по всій стіні картинки голих білих жінок, двох чорношкірих, які стискають свої цицьки, щоб стирчали. «Дозволите не знімати сукню? Господи Ісусе, зачекайте ж, дякую, але я можу й сама зняти трусики». Кім, досить витріщатися на календарі, не забувай вдавати, ніби це повний відпад, коли він у тебе входить; він... «О-о-о, о-о, о Боже... ви не казали, що у вас такий великий...» Великий, як гнилий банан, чи не так, Міс Грудень? Я уявляю, як він вивалює свого члена перед кожною жінкою, що заходить у ці двері з якимось нагальним, але не зовсім законним проханням. Чи залишиться в мене після цього досить часу, щоб купити акі, а ще відмитися від нього? Може, вдасться забігти в готель через вулицю, прослизнути там у ванну і стерти з себе цього сучого сина. Ш-ш-ш, Кім Кларк, заплющ очі й думай про Арканзас. «Ммм, о-о-о, ммм, ммм, о-о-о-о...» На його дверях написано «НОТАРІУС», а з внутрішнього боку — «МИРОВИЙ СУДДЯ». Коли чоловік стоїть ззаду, неможливо сказати, що в нього на думці. От чорт, я навіть не помітила, що мій палець на штемпельній подушці. Вітаю, Кім: кінчики твоїх пальців у фіолетових чорнилах, а цей чолов’яга й далі тебе джаґає, тільки й чути вологе шльоп, шльоп... Може, мені про всяк випадок поцупити цього штемпеля? Раптом знадобиться ще один паспорт... Ти вже скоро там, уроде?.. Один рік, п’ять місяців, сімнадцять днів, одинадцять годин, тридцять хвилин — і ось до чого ти дійшла. Ось через що доводиться пройти, щоб нарешті здобути паспорт, візу і квиток з йобаного Вавилону. Господи, хоч би вже він нарешті кінчив. Заплющ очі, Кім Кларк, і уяви перекотиполе. Арканзас, ні, Аркансо, обожнюю його. Ми зупинимося у фургоні на вершині пагорба, а нам назустріч бігтимуть Лора Інґаллс, Мері Інґаллс[296] і маля, що постійно падає в траву, бо в нас уже троє діток, і всі дівчатка. Добре, хай буде й хлопчик, але тільки один. Боже, як добре, що я п’ю протизаплідні пігулки. Може, цей сучий син не заразить мене гонореєю. Я чую, як люди в його офісі принишкли і слухають. За сім хвилин жоден палець не вдарив по клавішах друкарської машинки. Я відраховую секунди і стежу за настінним годинником. Вітаю, Міс Квітень, Міс Травень, Міс Вересень і Міс Серпень, яка не стискає цицьки, а навпаки, їх розводить. Може, якщо я підмахуватиму, як у порнофільмах, то цей-во швидше кінчить? Цікаво, а Чак знає, що я знаю, що на дні потаємної шухляди його письмового стола в кабінеті зберігається цілий стос «Гастлеру»[297]? А в ящику з краватками лежить «Пентгаус», — бо він, мабуть, хоче, щоб я його знайшла і вивчила трюки зі «Щасливої повії»[298]?.. Усе завжди триває довше, ніж хотілося б. Кумедно, але саме секс змушує мене думати по-ямайськи. Ні, Кім Кларк, ти не думатимеш про те, у кого ти перетворилася...