Іван Сила на прізвисько «Кротон»
- Автор: Копинець Антон
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- ISBN: 978-966-97405-1-9
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Іван Сила на прізвисько «Кротон»». Краткое содержание книги:
— Не розумію вас, коханий! Всі великі люди не обходяться без цих живильних краплин, без цього нектару, котрий живить квітку кохання, що молодість повертає і силу дає!
— Та розум відбирає, — додав Іван.
Вона насторожилася, почувши таке від свого витязя. «Невже цей ведмідь не відчуває моїх лестощів? Невже в нього серце дерев’яне?».
— Кельнер, карафку гавайського рому! — позвала вона офіціанта.
— Не старайтеся, пані, для мене. Я вже повечеряв. Мені треба відпочити, — і глянув на годинника.
— Я дозволяю вам завтра на тренування не виходити.
— А таке я собі не дозволяю! Ліпше цілий день їсти не буду, а не пропущу й одного заняття.
— Я дозволяю.
— Дякую вам. Та ото для мене не дуже добре… — і знову зиркнув на годинника. Це означало, що їхня бесіда закінчена.
— Витязю мій коханий, хіба ви покинете ось тут самітню, нещасну жінку? — голос у неї затремтів, як на вітрі.
— Ви — нещасна жінка? А хто тоді щасливий?
— Не розумієте ви, мій коханий, у чому полягає щастя…
Вона налила обидві чарки.
— Агой! — підняла одну і випила за махом.
Іван не торкався своєї. «Нещасна? Може, тим, що полюблює отсю холеру? А, може, якась біда у неї сталася?..».
Пані Герцфертовова долила рештки з карафки у свою чарку.
— На добраніч, витязю мій!
— Можна вже йти, пані Герцфертовова? — нетерпілося Силі.
— Герцфертовова! Герцфертовова! — гніваючись, передразнила його пані. — Я казала вам: називайте мене просто по імені — Роза! Я лише вам це дозволяю!..
Іван не наважується, у нього язик не повернеться сказати на власницю цирку просто Роза. До цього він не звик. Знає, що менший завжди повинен шанувати свого володаря. Так уже прийнято в світі. І коли менші випивають зі старшими на брудершафт, то це дає знати, що вони хочуть тобі казати на «ти». А ти в свою чергу повинен забуватися і далі звертатися на «ви»…
Пані Герцфертовова встала, легенько придержуючись за стіл. Очі в неї горять сердитим усміхом. Вони звузилися. Пані Роза вийняла з ридикюля губну помаду, люстерко. Поспіхом намастила губи і рушила строгим кроком до виходу. Іван ішов поруч. У вестибюлі в мармурову підлогу нерівномірно зацокали каблучки, підковані ромом. На тротуарі похитнулася, сперлася на Іванову руку.
— Може, присядемо отут, на лавці?
— Вже пізно, пані Герцфертовова.
— Курям та дітям — пізно. А нам з тобою саме благодатний час! — і повернула до лавиці.
— Нас і в готель не пропустить, — спробував її протверезити.
— Не впустять? — вона голосно засміялася. — За гроші і в рай впускають, мій витязю!
Ром перетворювався на олово: ним наливалися голова і ноги, важкими ставали слова. Пані Герцфертовова втрачала рівновагу, міцно горнулася до Івана.
— Пані Герцфертовова, аби ви так не мучилися, я вас понесу.
Вона обняла Івана за шию, почала цілувати, що аж задихалася. Притис її до себе і поніс до готелю. Перед входом зупинився. Поклав її на лавичку. Вона так розм’якла, що легенький вітерець, ніби похитував нею, як ганчіркою. Покопирсалася в ридикюлі, вийняла звідти ключ.
— Маєте. Від сьогодні ви стаєте господарем тої кімнати.
«Ба ци не порябів у неї розум? По пиятиці все може статися…».
— Пані Герцфертовова, у мене є Ружена, дитина!..
— Ходи, ходи, мій… дурнику! Все то — перехідне… У мене також є своя гордість! І гроші!
— Я піду наперед відкрити кімнату.
— Ми разом підемо.
Вона намагалася ступати твердо, та це їй не вдавалося.
З другого поверху Іванові довелося занести пані Герцфертовову у її кімнату.
— А тут я вже й дома, — сказала, скидаючи блузку.
Вийняла з шафи-серванта пляшку лікеру, дві чарки, сифон з газованою водою, консерву, печиво, цукерки.
— Добру ніч, пані Герцфертовова! — прощається Іван, взявши дверну ручку.
— О, від мене ви так легко не підете, витязю мій. Ви — абстинент?
Іван не зрозумів того слова і тому нічого не відповів.
— Жаль, жаль…
— Мені вас дуже шкода, пані Герцфертовова.
— Мене? — протверезішали її очі. — За що, мій витязю? — вона підійшла до Івана, поклала йому руку на плече. — Ходи, сідай, сідай, коханий, та скажи, чому ти мене шкодуєш? Що маю грошей багато? Що весь світ мій буде, коли захочу? Ха-ха-ха! Хочеш, я тобі буду платити вдвічі більше?
— Скілько я заслужив, стільки й платіть. То ваша совість.
— Ну, ну, не жартуй, скидай піджак. Сідай. Будь мужчиною! Будь джентльменом!
— Я, пані Герцфертовова, не полюбивник вам! — натиснув на дверну ручку.