Іван Сила на прізвисько «Кротон»
- Автор: Копинець Антон
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- ISBN: 978-966-97405-1-9
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Іван Сила на прізвисько «Кротон»». Краткое содержание книги:
— Двері закриваються автоматично, майте на увазі.
— Відімкніть, прошу вас!..
— Хіба вам погано в моєму товаристві?
— У нас товариство може бути тільки в роботі. Відімкніть двері, бо інакше видавлю їх! — пригрозив Іван, бо побачив, що інакше ще довго доведеться отак стовбичити.
Пані Герцфертовова відчула, що то не жарт. Взяла з-під скатерки ключ. Міцним кроком підійшла до Івана. І заговорила зовсім тверезо, лише дихала якимсь парфумом.
— Сподіваюся, же про нинішній наш конфлікт не буде знати ніхто, окрім нас двох?
— Не буде! — а сам подумав: «Файну натуру має, корінець би їй висох! На панські фіглі потягло її. Айбо перед п’яним і Христос, кажуть, шапку знімав…».
І вже нижче, десь на другому поверсі, Іван почув, як грюкнули двері. Спересердя пані Герцфертовова не зачиняла їх на ключ аж до ранку.
Сон у Івана був неспокійний, як і вечір, проведений з пані Герцфертововою.
Прогулювався, а думками витав то в Празі, то в Карпатах, коло нянька. «Ба як ся має Ружена? Ото мене найбільше пече. Ба ци здоровенький хлопчик. Хоч би скорше повертатися додому. Щось би їм прикупити… Не зажену домів грошей. А нянько буде чекати, майже… На вітер пішли всі… Гей, ні, не на вітер, бо Свадеба на волі!».
— Хелло! Хелло! — почув Іван позаду себе прокурений сиплуватий голос, та не повернувся на нього. Той повторився ще раз. А незабаром з ним порівнявся гостроносий, з поцяткованим лицем, панок. Поклав руку на Іванове плече.
— Я, прошу, не Хелло, а Сила! Розумієте? — склав якось по-англійськи.
— Знаю, містер Сила, знаю. Я заходив до готелю. Ви вже не були там.
— Якусь новину маєте для мене? — одразу спитав, бо міркував, що чоловік телеграми або листи розносить по квартирах. Та гелевач почав про інше:
— Вчора я бачив ваш виступ у цирку, — спокійно вів містер. — То магія чи природна сила.
— Майже, природна, містер. То мій хліб. Ви розумієте? — і показував рукою на рота.
— О, о, розумію! Бред[90], — неохоче розтуляв той гнилозубого рота. — А я до того хліба хочу додати смачний паштет.
— Паштет? То з м’яса?
— Но, но, то є з доларів!..
«Паштет? Долари? Що він хоче, корінець би ’му висох? Ба ци я не так порозумів?».
— Що ви хотіли, пане містер?
— Я маю машину. Легкове авто. Перший випуск. Вищий клас. У ньому сидить моя родина.
— А що від мене хочете? — ніяк не міг зрозуміти.
— Зачекайте, зачекайте, містер Сила. Ви можете витримати моє авто?
— Авто? Для чого? — стоїть перед ним і здужує англійські слова, що вже досі мав у запасі.
— Вищий клас! Прошу! — і показував містер у бік.
Підійшли до машини, що стояла в широкому проїзді. В ній чекали вислозадого містера двоє доньок, двоє зятів, жінка. Вони визирали через вікно, як ворони.
— Ми їдемо на курорт. В дорозі хочемо зустріти тисячі пригод. То цікаво дітям і мені. Я хочу вигнати на вас свою машину.
— Як — вигнати? — здивувався Сила. «Ба що то за фіглі? Чи не хоче він мене розтрощити?».
— Через вас переїде, — пояснює руками вислозадий.
— Та що ви, пане містер! Я такого ще не пробував…
— П’ять тисяч доларів маєте одразу.
«П’ять тисяч? Для сього лабатого дармоїда — то майже дитинські фіглі, а для мене вони можуть повернутися другим кінцем… Айбо гроші треба… І синкові треба прикупити, і Ружені. І ведмедиці тій треба віддавати, аби не задовжитися надовго. Треба, треба, треба… Ба ци удержу?!».
— Виганяйте! — відрубав Іван, наче не збирався лягати під машину, а мав бажання виграти в карти. — Айбо не дуже скоро женіть…
Гнилобокий містер зрадів, метнувся в машину, вийняв звідти килим, прослав на бруківку. Містер сідає за кермо. Іван ліг на м’який покрівець. «Ба ци удержу? А як задавить? Ні, не задавить! Як буде біда, я їх усіх переверну!.. Господи, як ти десь є на білому світі, прости мені всі мої гріхи!».
Загучав мотор. Сила зібрався в пружину. Передні колеса наближаються до нього все швидше, швидше. Чорний страх повзе на його життя. «Удержу, корінець би ’му висох!..». Чорне авто, як гадина, лізе. Торкнулося шиї. Здавило. В очах закаламутилося. Пульс гарчить, як мотор. В цю мить насунулося заднє колесо. Іван спинив дихання. Натужився. «Аби лише розум був при мені…» І раптом загучало: Рружж!.. Щось дзенькнуло. Загула сирена. «Аби лише розум був при мені…Аби видержав — тоді…» Іван розкрив очі. Почув запах диму. Повернув голову. Авто вже стояло збоку. Піднявся поволі. Витер хустиною шию. Обтрусив штани. Містер викотився з авто, зиркнув мимохіть на Івана: