Чужинець на чужій землі

У результаті його й справді турбувало те, що нові обставини накладали на нього необхідність поспішати, — і він не визнавав, що насолоджується цим більше, ніж за усі попередні роки.

Цього ранку він вважав за потрібне поговорити з третім на планеті головним урядовцем. Він був повністю обізнаний із системою ляскальників, через яку для звичайного громадянина такий контакт з головою уряду був майже неможливим — навіть попри те, що сам Гаршоу вважав нижчим від своєї гідності оточувати себе буферами, гідними його статусу. Так, коли дзвонив телефон — звісно, якщо він був під рукою, — то Гаршоу відповідав особисто, адже будь-який з цих дзвінків міг ощасливити Джубала можливістю нагрубіянити якомусь незнайомцю за те, що той посмів порушити його спокій без причини — адже «причини», згідно з переконанням Гаршоу, існували не для незнайомців.

Джубал знав, що може й не сподіватися, — що такі ж умови створили й у Виконавчому Палаці; містер Генеральний Секретар не відповість на жоден з його дзвінків. Проте впродовж довгих років Гаршоу вправлявся в мистецтві спроб обхитрувати людські звичаї; відразу ж після сніданку він бадьоро та енергійно взявся за справу.

Значно пізніше Джубал був втомлений — і дуже розчарований. Лише його ім'я провело його повз три шари захисту офіційних ляскальників, адже він був достатньо важливим VIP, щоб під час розмови з ним вони ніколи не кидали слухавку. Замість цього його перенаправляли від секретаря до секретаря, перемикали розмову з режиму голос-та-зображення на красивого вихованого молодого чоловіка, який, здавалося, хотів обговорювати питання нескінченно, причому без помітного роздратування, — і не мало значення, що саме говорив Гаршоу: він однак не погоджувався з'єднати його з Ясновельможним містером Дугласом.

Гаршоу знав, що прискорить події, якщо згадає Людину з Марса, — і що точно дуже сильно пришвидшить події, якщо вимагатиме зустрічі з ним. Але він був дуже не впевнений в тім, що ця дія полягатиме саме у спілкуванні один на один із самим Дугласом. Навпаки: він вважав, що будь-яка згадка про Людину з Марса знищить найменший шанс дотягтися до Дугласа. Проте в одному випадку таки викликав агресивну реакцію від підлеглого, хоча й не прагнув цього. З досвіду він знав, що завжди простіше домовитися з головним. Тоді, коли життя Бена Кекстона висіло на волосині, Гаршоу не міг ризикувати, щоб зазнати невдачі через нестачу влади у підлеглих — чи їх надмірну амбітність.