Чужинець на чужій землі
- Автор: Хайнлайн Роберт Энсон
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-0090-6
- Переводчик: Ганна Литвиненко
- Жанр: Социально-философская фантастика
Электронная книга - «Чужинець на чужій землі». Краткое содержание книги:
Пастор раптом став дуже суворим, і камера наближалася до нього, аж доки весь екран не заповнила лише сама його голова:
— Після нашої останньої «Bon Voyage» церковний сторож знайшов порожню пляшку від пива в одній з кімнат Радості... цей напій створений грішниками. Це минуло і вже зроблено, — але брат, який спіткнувся, зізнався, і прийняв семикратну кару, і навіть відмовився від звичайної знижки готівкою, — я впевнений, що він не зробить цього знову. Але зупиніться й подумайте, діти мої: чи варто ризикувати вічним щастям, щоб зберегти кілька пенні на мирському товарі? Завжди шукайте радості зі знаком святого схвалення — з усміхненим обличчям Єпископа Діґбі. Не дозволяйте грішникам підсунути вам щось «таке ж хороше». Наші покровителі підтримують нас; вони заслуговують нашої підтримки. Брате Арт, прошу вибачення, що мушу піднімати таке питання...
— Все добре, пасторе! Продовжуйте!
—... у час такої великої радості. Але ми ніколи не повинні забувати, що... — Джубал простягнув руку і вимкнув звук.
— Майку, тут немає нічого з того, що тобі потрібно дивитися.
— Немає?
— Так, — Джубал розмірковував. Чорт, хлопець рано чи пізно все одно про все це дізнається. — Добре, продовжуй. Але пізніше ми про це поговоримо.
— Так, Джубале.
Гаршоу збирався ще щось сказати, аби послабити схильність Майка сприймати буквально все, що він бачив чи чув. Проте заспокійлива музика утримання у телефоні несподівано затихла, а на екрані з'явилося зображення: це був чоловік років із сорока, якого Джубал відразу подумки розпізнав як «копа».
Джубал категорично заявив:
— Ви не Ґіл Берквіст.
Чоловік сказав:
— Чому ви цікавитеся Ґілбертом Берквістом?
Джубал терпляче відповів:
— Я хочу з ним поговорити. Послухайте, дорогенький, ви держслужбовець?
Чоловік трохи вагався:
— Так. Ви повинні...
— Я нічого не «повинен»! Я добропорядний громадянин, і вашу зарплатню платять з моїх податків. Упродовж усього ранку я намагаюся здійснити простий телефонний дзвінок, а мене перекидають від одного тупоголового телепня до іншого, кожен з яких їсть з державного корита. Мені все це осточортіло, і я більше не збираюся з цим миритися. А тепер ви. Назвіть своє ім'я, посаду та платіжний номер. Потім я поговорю з містером Берквістом.
— Ви не відповіли на моє питання.
— Та невже! Я не повинен відповідати на ваші питання; я звичайний громадянин. А от ви ні... і відповідей на питання, які я вам поставив, може вимагати будь-який громадянин від будь-якого держслужбовця. Справа О'Келлі проти штату Каліфорнія 1972-го. Я вимагаю, щоб ви назвалися — ім'я, посада, номер.
Чоловік байдуже відповів:
— Ви доктор Джубал Гаршоу. Ви телефонуєте з...
— Так ось чому я чекав так довго? Затримка, необхідна для того, щоб відстежити мій дзвінок? Та це безглуздо. Я вдома, і мою адресу можна отримати у будь-якій громадській бібліотеці, поштовому відділенні чи телефонній довідці. А щодо того, хто я — то це знають усі. Кожен може це прочитати. Ви вмієте читати?
Чоловік продовжив:
— Докторе Гаршоу, я офіцер поліції і прошу про співпрацю. Чому ви...
— Тьху на вас, сер! Я юрист. Звичайних громадян просять співпрацювати з поліцією лише за надзвичайних обставин. Наприклад, під час переслідування по гарячих слідах — але у такому разі офіцера поліції все одно можна попросити показати посвідчення особи. Це переслідування по гарячих слідах, сер? Ви збираєтеся пірнути через цей триклятий пристрій? По-друге, звичайного громадянина можуть просити про співпрацю без прийнятних та законних обмежень під час поліційного розслідування...
— Це розслідування.
— Чого, сер? Перед тим, як просити про співпрацю у розслідуванні, ви повинні назватися, викликати у мене довіру до вас, назвати мету та, якщо я попрошу, процитувати код та довести, що «прийнятна необхідність» існує. Ви не зробили нічого з цього. Я хочу поговорити з містером Берквістом.
М'язи на щелепі чоловіка ходили ходором, проте він спокійно відповів:
— Докторе Гаршоу, я капітан Бюро безпеки Федерації. Той факт, що вас переадресували до мене, хоча ви телефонували у Виконавчий Палац, мав би бути для вас достатньо переконливим, що я той, ким назвався. Проте... — він витягнув гаманця, відкрив його та впритул підніс до відеокамери. Картинка спочатку була розмита, але потім швидко сфокусувалася. Гаршоу глянув на посвідчення особи на екрані; воно, на його думку, виглядало достатньо справжнім — особливо коли врахувати той факт, що він не надто й переймався питанням про те, справжнє воно чи ні.