Чужинець на чужій землі

Сам закон так і не скасували: його зберегли у статтях I-й та ІХ-й «Поправок до Конституції Сполучених Штатів Америки», внаслідок чого він був умовним для більшості людей — навіть попри те, що основний документ майже витіснили фактичні норми Статей Світової Федерації.

Проте у той час, коли «Чемпіон», корабель Федерації, повернувся з Марса на Землю, «система ляскальників» розвивалася вже більше століття, тому стала надзвичайно заплутаною, адже включала значну кількість працівників, яких наймали лише задля виконання її ритуалів. Важливість публічної особи вимірювалася кількістю шарів ляскальників, що відмежовували її від зустрічей з плебейськими низами. Тепер їх вже не називали «ляскальниками»: їх знали як виконавчих помічників, особистих секретарів, секретарів особистих секретарів, прес-секретарів, секретарів у приймальні, клерків для призначання зустрічей і так далі. Насправді ж назва могла бути якою завгодно; з наймогутнішими її взагалі могло й не бути; але всі вони за призначенням визначалися як «ляскальники»: кожен з них мав довільне чи конкатенативне право вето на спроби зовнішнього світу зв'язатися з Великою Людиною — умовним господарем ляскальника.

Ця павутина службовців-посередників оточувала кожну VIP-персону і, природно, сприяла збільшенню неофіційного класу тих, хто повинен був ляскати Велику Людину по вуху без дозволу офіційних ляскальників. Робили вони це зазвичай під час громадських або псевдогромадських подій. Найуспішніше їм це вдавалося завдяки привілейованому доступу до запасного виходу чи до не внесеного у реєстр номеру телефону. Ці неофіційні ляскальники зазвичай не мали формальної назви, адже їх називали по-різному: «компаньйон з гольфу», «кухонна шафа»[29], «лобіст», «старший державний діяч», «п'ятивідсотковик»[30] і тому подібне. Відколи ледь не всесвітньо було визнано, що така непроникна система необхідна як запобіжний клапан, вони існували у благодатному симбіозі з офіційними барикадами ляскальників.

Найуспішніші з неофіційних часто плели власне павутиння ляскальників — аж доки виявлялося, що до них було так само важко дістатися, як і до Великої Людини, чиїми неофіційними контактами вони були. У цьому разі з'являлися Другорядні неофіційні ляскальники, які намагалися обійти головного неофіційного. З найважливішими особами — такими як Генеральний Секретар Світової Федерації Вільних Штатів — лабіринт обхідних шляхів через неофіційних був величезний, оскільки існували офіційні фаланги ляскальників, які оточували лише дуже важливих осіб.

Хтось із терранських студентів висунув припущення щодо того, що лапутянці, напевно, й справді відвідали марсіан, посилаючись при цьому не лише на їх духовну одержимість споглядальним життям, а й на два цілком конкретних питання. По-перше, було схоже на те, що лапутянці дізнались про два супутники Марса щонайменше за два з половиною століття до того, як їх помітили терранські астрономи. А по-друге, саму Лапуту зображали у вигляді того розміру, форми і рухомої сили, яким підходить лише один термін англійською: «летюча тарілка». Але ця теорія не стала достатньо переконливою тому, що про систему ляскальників, на якій було побудоване лапутянське суспільство, на Марсі нічого не знали. Марсіанські Старійшини, яких у просторі й часі не обмежували тілесні об'єкти, мали б від ляскальників менше користі, ніж змія від черевиків. Все ще цільні марсіани, ймовірно, могли використовувати ляскальників, але вони цього не робили: таке поняття суперечило б їхньому способу життя.