Чужинець на чужій землі

— Тоді ти востаннє бачив Дюка?

— Відтоді я не бачив Дюка, Джубале. Я гордо смажив грінку.

— Закладаюся, що так і було. Ти станеш гарним чоловіком для когось, якщо не будеш обережний.

— О, я смажив її дуже обережно.

— Джубале...

— Що? Так, Анно?

— Дюк перекусив рано вранці, а потім поїхав до міста. Я думала, що тобі про це відомо.

— Що ж, — вагався Джубал, — він казав мені щось про це. Я думав, він хотів поїхати сьогодні після обіду. Не важливо; я розберуся.

Раптом Джубал усвідомив, що з нього зняли важкий тягар. Не те щоб Дюк нічого для нього не означав — нічого, крім вмілого майстра на всі руки; ні, звичайно ж, ні! Впродовж багатьох років Гаршоу намагався не відпускати жодну важливу для себе людську істоту, але все одно мусив визнати, що це його непокоїло. Хоч трохи, але так чи інакше.

Який закон порушувався — якщо такий був — у тому випадку, якщо людина завжди опинялася під кутом дев'яносто градусів до всього іншого? Це не вбивство, тому що хлопчина використовував це лише задля власного захисту — чи для того, щоб захистити інших. Наприклад, Джилл. Можливо, застарілі закони Пенсильванії проти чорної магії були б доречними... Але цікаво було б подивитися, як обвинувачу вдасться зачитати вирок.

Кримінальні дії могли бути оманливими: чи можна переховування Людини з Марса трактувати як «вчинення злочину»? Можливо. Проте, ймовірніше, потрібно буде ухвалити нові закони. Майк уже поставив з ніг на голову частину з них — медичні і фізичні; юристи і досі навіть не підозрюють про той хаос, що до них наближається через нього. Гаршоу, порпаючись у пам'яті, нагадав собі ту особисту трагедію, якою для безлічі відомих науковців стала релятивістська механіка. Нездатні сприйняти її через призму власного досвіду, вони знайшли відраду у сліпій злості на А. Ейнштейна — а також на будь-кого, хто посмів сприйняти його серйозно. Проте це завело їх у глухий кут: все, що могла зробити непохитна «стара гвардія» — це померти і віддати владу більш гнучким, значно молодшим особистостям.

Гаршоу згадав, як його дідусь розповідав йому про дуже схожий випадок у царині медицини тоді, коли з'явилася мікробна теорія. Безліч досвідчених лікарів до самої смерті називали Пастера брехуном, дурнем чи й ще гірше, — тому що без дослідження його доказів їх «здоровий глузд» стверджував, що ця теорія недостовірна.

Що ж, як бачимо, Майк міг спричинити більший хаос, аніж Пастер та Ейнштейн, разом взяті, причому у квадраті, навіть у кубі. І це нагадало йому...

— Ларрі! Де Ларрі?

— Тут, бос, — оголосив гучномовець над карнизом за спиною Джубала, — внизу в майстерні.

— Тривожна кнопка у тебе?

— Звісно. Ви сказали навіть спати з нею. Я так і роблю. Робив.

— Піднімайся сюди, у будинок, і віддай її мені. Ні: віддай її Анні. Анно, ти тримаєш її біля себе — разом зі своєю мантією.

Вона кивнула. Голос Ларрі відповів: