Крутая плюс, або Терористка-2

— Погано. Дуже.

— Я слухаю.

— Лілія Крутая — це Лідія Олійник, подробиці потім. Хоче вбити Саливоненка. Це має статися за годину. На шосе Тихі Води — Київ. Біля роз’їзду Собачий Хутір є в’їзд із бічної дороги. Звідти за розрахованим часом виїде вантажівка з піском.

На трасі розставлено спостерігачів. Мають звітувати виконавцеві на вантажівці про проїзд сріблястої «шкоди» Саливоненка. Такої самої, як у Крутої. Саливоненко завше мчить під двісті.

— Повторіть ще, до деталей.

— Це не все. Вона відправила Грипу в лікарню.

До Зірки. Вона її вб’є.

Обличчя Командо посіріло. Погляд заметався.

— Що сталося? — скинулася Маріванна.

— Я зараз…

Командо, як прототип у фільмі, подумки розбивав вітрину зброярської крамниці. Мостив на плечі базуку… Графік руху Саливоненка? Де призначено фатальну зустріч з «камазом»? Розрахувати до хвилини. Схибити не можна. Ціна помилки — життя. Зірки, малого. Саливоненка.

Схопив телефона. Втер спітнілого чола рукавом.

— Це я, — спокійно сказав у слухавку. — Пані Крутая, вам знайоме ім’я Лідії Ільківни Олійник?

Прошу вислухати мене уважно. Дуже уважно.

Йдеться про ваше життя. Решту інформації залишимо на потім. Адже ви хочете, щоб у нас з вами було потім? Я теж цього прагну. Щойно я дізнався, що таємниця вашого перевтілення перестала бути такою ще для однієї людини. Це ваш колишній чоловік Юрій Шевченко.

Щезник уражено подивився на Командо: сподіваюся, ти знаєш, що чиниш?

— Ви необережно навернулися йому на очі на зустрічі з вашим спільним сином. Було таке? Він вас упізнав і поділився зі мною. У мене є дані, що саме зараз Шевченко виїжджає зі свого будинку в селі і прямує до Києва в Центрвиборчком. Я перебуваю надто далеко від місця подій і не зможу його перехопити. Якою дорогою він прямує, я вам скажу після того, як ви негайно дасте відбій своїй… помічниці щодо вбивства моєї дружини в лікарні… Лідо, не треба. Я все знаю. Зупини її. Вона в дорозі? Зроби так, як кажу. Нехай вона в лікарні підійде до охоронця моєї дружини. Він зустріне її. Звати Владом. Скажи, що Влад має їй допомогти, бо добре орієнтується в лікарні. Коли Влад її затримає і дасть мені знати, я називаю тобі трасу, номер, марку машини і час відправлення Шевченка. Чекаю.

Командо — Владові:

— Вона до тебе підійде. Нейтралізуй. Припни кайданками. Обіруч. В авті.

Запала тиша, аж дихання здавалося надто гучним.

Дзвінок.

— Припнув? Очей не спускай. До розпорядження.

Командо набрав номер Лідії.

— Шевченко виїжджає за… двадцять хвилин.

Траса Тихі Води — Київ, жовтий «москвич», номер… До Києва йому п’ятдесят кілометрів. До зустрічі.

Крутая сріблястою «шкодою». На трасу Тихі Води — Київ. Перехопити Щезника. «Швидше, швидше» — ліс пообіч уже злився в суцільну темну масу. Вітер не свистів — завивав.

Важким переваги ваги на баюрах сільського шляху сунув «камаз» із причепом. Замовник поруч із водієм нервувався, його зненацька вхопили кольки.

— Ще бракувало всратися!

Схопив рацію. Спостерігач на трасі доповів.