Крутая плюс, або Терористка-2
- Автор: Меднікова Марина
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 966-663-169-5
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Крутая плюс, або Терористка-2». Краткое содержание книги:
— Стули писка. Твоя сума? Така, щоб мала певність — не продаси хоча б зо тиждень.
— Тетяно Іванівно, я висловлюю рішучий протест! Ви мене вже геть за непотріб маєте. А я — порядна людина й поважаний співробітник правоохоронних органів. Від вас мені вистачить пари тисяч. Як сестрі.
— Завтра доповіси. Прослушку — до мене в квартиру. Миттєво. І щоб жодна душа. Братчику.
— Йєс. Хто в армії служив, той у цирку не сміється!
Гасло Пікайзена: «Київ — це родина, а в родині діляться!» затвердили. Нарід мав заволати від щастя й визнати за батька міста, та що там міста, за батька нації — мать городов руських.
— Треба доробити дотягнути, — пожувала губами Крутая. — Підвести економічну базу.
— Не треба, — переконував креатор Пікайзен. — Економіка — для фахівців. Гасло — для піпла. Їм головне — не платити, а не як це буде зроблено.
Ми — в другому турі. Настає час че, і нам не можна схибити… Суперник своїми новими ініціативами не має заскочити нас. Як казав англійський філософ Френсис Бекон, а також Максим Горький, а слідом за ними й кандидат філософських наук Лілія Крутая: у знанні — сила.
— А після обрання що я буду з цими ідіотськими обіцянками робити?
— Підводити економічну базу. Під неможливість виконати їх.
Пікайзен ще стовбичив. Крутая підвела очі.
— Ось, — поклав перед нею аркуша. — Прайс на деякі послуги «чорних піарників» під час виборів.
— «Вулична бійка або провокація (з погромом — за додаткову оплату) — 500 900 доларів.
Закладення цеглою дверей штабу конкурента з викраденням бази даних та списків прибічників — 2 300. Залиття фекаліями штабу конкурента чи постійного місця дислокації його прибічників — 1 200 — 1 500. Наїзд силовиків (МВС, пожежні) — від 400 доларів…» Слухай, а чому гімно дорожче за організований наїзд?
— Труднощі з накопиченням і транспортуванням біологічного матеріялу.
— Де взяв?
— Читаю пресу, знайомлюся…
— Сумніваюся, чи спрацює.
— Ви — старомодня.
— Усі переможці — старомодні. Ну, заллємо ми Грицька цим… біологічним матеріялом… Він посмердить, посмердить, та й одмиється. І ще злішим буде. Нерадикально.
— А що ж радикальніше?
— Треба думати.
Ожив селектор.
— До вас начальник охорони. Хай зачекає?
— Вижену! — серце Крутої затьохкало соловейком: тьох-тьох підтьох тьох — ая-я ох-ох-ох.
— Пойняла. Запускаю, — зметикувала Зінька.
Пікайзен розминувся в дверях із Командо.
— Я викликала вас… Я запросила вас. Нам є про що поговорити. Насамперед про справу.
Крутая вилізла з-за столу, снувала кабінетом.
Аж повітряні смерчі. Зосереджена, як стріла на тятиві. Здригнеться палець, і свисне стріла в ціль, встромить залізне вістря у вічко, завібрує вдоволено — не схибила.
Нарешті зупинилася навпроти Командо, війнувши чуттєвим парфумом. Командо незворушно підпирав плечима стелю. Палець Крутої на тятиві аж тремтів.
— Припинимо цей цирк? — Крутая зліквідувала останню щілину між ними, притиснулась до Командо. — Невже ти не бачиш, що зі мною коїться? Не муч мене більше. Не мучся сам. Я тебе нікому не віддам. На споді лежатиму, а в роті подряпаю. Розшматую будь-кого на шляху до тебе. Ну… Взнай, яка я насправді… Не пошкодуєш… Ну ж бо!
Крутая спрагло ловила гарячими вустами…
Командо заледве розімкнув її руки, обережно вивільнився. І мовчки вийшов. Двері грюкнули.
Зінька звично дослухалася до відлуння розгрому в кабінеті шефині. Коли вщухло — встромила голову, чи не треба чогось.
— Грипу — до мене.
Грипа не забарилася. Крутая вочевидь сіла, бо рипнув фотель, тоді забулькало. Теж зрозуміло.
— Встановиш пильний нагляд за командою Грицька Саливоненка, — сказала по павзі. — І за ним передовсім. Хронометраж по днях тижня.
Куди їздить, у який час, на скільки, з ким, таке інше. Знати всі постійні маршрути і усталені звички. Коли, до кого, по що. Матеріали про нашого суперника в Зіньки. Часу ніц. Можеш підключати кого треба, я дам команду. Не нагадую про цілковиту таємницю. Кожне має знати лише свою ділянку роботи, разові доручення. Звітувати тобі особисто. Ні в кого, закарбуй, ні в кого цілісної картини не повинно складатися. Мені тебе не вчити. Грипо, серйознішого завдання в тебе не було. Всі минулі — цацки-пецки. Втямила?
— Бери більше, кидай дальше. У перервах отдихай. — І ще. Мені набридла одна мадам. Ось ім’я, лікарня, номер палати. Складеш план її ліквідації — мені на затвердження. Тут теж схибити не можна.