Крутая плюс, або Терористка-2
- Автор: Меднікова Марина
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 966-663-169-5
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Крутая плюс, або Терористка-2». Краткое содержание книги:
Реально. І хвіст її захотів прибрати в старий, перевірений чин. Як вирахувати хвіст? Притичина? Притичина.
З’яві нової двірничихи Маріванна спершу значення не надала. Допоки Альбіна Лопата не вразила надмірною запопадливістю, аж ув очі лізла: допомогти, прислужитися, ой, який ваш собака розумний. Маріванна видзвонила Командо, поділилася підозрою.
Зафіксувала інтерес Лопати до балкона вікон.
Визирнеш, наражаєшся на пильний погляд із вулиці. Коли Маріванна заскочила Травку на балконі, а Альбіну — під ним, виснувала: нова двірничка з виразним прізвищем Лопата тут недарма. Розробила план. Командо схвалив.
Наступного дня Маріванна зупинила запряженого Шерифа. Погомоніти з Альбіною Лопатою.
Та зраділа, як виграшеві в лотерею. Маріванна пристала навіть на запобігливу пропозицію двірнички купувати харч та заносити його додому.
Маріванна щодень віддавала Командо на аналіз кефір, принесений доброю — цією, як її — Лопатою.
Командо звітував: чисто — пити можна. Допоки Командо не попередив — у кефірі сильне снодійне.
— Далі — справа техніки. Я поставив у Маріванни відеостеження. Вивів у Травчину квартиру.
Як і чекали, Лопата з’явилася опівночі. Відкрила газ…
— А якби вона зробила щось інакше?
— Мої хлопці сиділи в Травчиній квартирі.
Стежили за кожним рухом. За дві секунди були б на місці.
— А кого виносила «швидка»?
— Не «швидка». Мої бійці. Маріванну, Травку й Шерифа терміново евакуювали. Вранці виносили вже підставу — манекени.
— А міліція? Телебачення?
— Хіба зв’язки тільки в бандюків? У міліції — мій однополчанин. І телебаченню інформацію злив він. Моя заслуга — мінімальна. Віншуй Маріванну — натхненницю всіх наших перемог.
Так збіглося, що Крутая саме того дня святкувала ювілей фірми. Я ледь устиг.
Командо пригорнув стару. Маріванна ковтнула спазм у горлі.
Кулик зазирнула до приймальні.
Зінька зазвичай робила все водночас: виховувала Пікайзена, сканувала фото оновленої Крутої, керувала комп’ютерною мишею, висмикувала прив’ялі квітки з пишного суцвіття бузкової фіялки.
— Ні, її немає, — доповідала телефонічно.
Новітня гарнітура з манюніх навушників та мікроскопічного мікрофончика, пришпиленого за комір блузки, вивільняла руки. Скидалося, що Зінька розмовляє сама до себе.
— Буде за дві години. Просила переказати: в разі невиконання ваших зобов’язань, за які, між іншим, проплачено ще позавчора, вона на вас буде дуже й дуже сердитися. Це не я вам кажу. Це вона сказала. А мені сказала, щоб я вам сказала. Я й кажу.
Кулик очима перепитала, чи є шефиня. Зінька розвела руками. Кулик дочекалася павзи в Зіньчиних стосунках зі світом.
— Я залишу папери, передаси Крутій.
— Ой, Тетяночко Іваночко, я маю на півгодинки вислизнути. Покладіть самі. Тільки потім двері клацніть. Вона не любить, як без неї заходять. Саврадимич, за мною!
Проходячи повз Кулик, прошепотіла на вушко: «До загсу веду. Заяву подавати. У нього велике майбутнє, стане керівником міського управління культури. Крутая пообіцяла».
У кабінеті Крутої Кулик роззирнулася. Що шукати — сама не знала. Закривавлену сокиру?
Письмові розпорядження кілерові? Письмовий звіт від нього? Чи не зарано жартую? Екстремно думай…
Обережно висунула шухлядки. Одну по одній.
Косметичка, гребінець, посвідчення, фотки.
Крутая — така, Крутая — сяка, Крутая — з тим, Крутая — з сим… Із під паперів світлина, зроблена «мильницею». На канапі спочивають дві жінки.
Голова до голови. В ногах здоровецький чорний собака. Одну жінку — старшу — вона не впізнала.
Друга? Травіата Степанівна Голуб. Чому Лідка тримає тут, на видноті, важливий доказ злочину?
Бо ніякий не доказ. Жінки — сплять. І що це доводить? Лише: сфотографовані жінки — сплять.
Я не помилилася. Лідка була вбивцею, вбивцею й залишилася. Шкода. Себе. Кулик Тетяну Іванівну. І все світове правосуддя.
За вікном учувся звук авта. Кулик обережно визирнула. Крутая з Грипою вилізали зі сріблястої «шкоди октавії». Вийти назустріч? Мерщій до себе в кабінет? Не встигну. Крутая з Грипою вже заходили до приймальні. Кулик ковзнула за шафу, у куточок відпочинку: столик під вікном, канапа, кріселка. Мамо рідна… Мозок працював у форс мажорі. Обережно всілася в крісло. Вдам, що чекала, а потім мені стало погано з серцем, знепритомніла тут. Не повірить. Утім, без варіантів. Голгота.
— Все перевірила? — Крута.
— Все. — Грипа.
— Доповідай міліметрово.
— За годину з чвертю Саливоненко виїде з заміського будинку…