Спомини запорожця
- Автор: Авраменко Никифор
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 966-8201-27-2
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Спомини запорожця». Краткое содержание книги:
Публікується вперше за матеріалами з сімейного архіву сім'ї Авраменків у Познані. Текст подається в оригінальному написанні. Для більш зручного прочитання частково адаптовано до сучасної орфографію та пунктуацію.
До праці помічничої просив визначать по 100 з офіцером. Тепер ще справа ночного забезпечення будови поясу дротяних загород: узгодження типів вигіднішого і безпечнішого плану розміщення частин в попередній лінії.
При своїх клопотах в штабі дивізії, представлено мене В. К. Михаїлу Олександровичу.
В кителі з генерал-лейтенантськими погонами, робив дуже добре враження.
Високий, широкоплечий, держався прямо, нічого не свідчить про високе положення. Замітна чимала лисина на низько остриженій голові. Лице продовгувате, худощаве. Сірі великі очі дивляться уважно, спокійно. Під прямим форемним носом невеликі вуса. Весь вираз лиця викликає довір'я, впливає на заховання щирості.
Голос — низький баритон. Взагалі робе враження маломовності. Мої просьби перелічив підполковник штабу, мені довелось дещо пояснювать або доповнювать.
Розпитував коротко про службу. Почувши, що почав війну в Пруссії в лейб- гвардії кінно-гренадерськім полку, значусь по кінноті, якось підкинув голову: "Да!" "Так точно, Ваше Вис-во!" — "Пріятно слишать." На тім кінчилось. Все, що треба, буде.
Робота рушила справно. В парку і лісі готовились кілля, пилялись дошки. Возилось з парку інж. колючий дріт, скоби, гвозді, кирки, лопати.
На самім початку розвивання праць на позиції і при загородах виникла непередбачувана поважна перешкода — всадники не хотіли працювать!
Коли Соловйов прикрикнув на такого, що нехотячи тикав лопатою в землю, чеченець схвативсь за кинджал: "Сєкім башка!" Це не жарти…
При підношенні кілля, звоїв дроту, забиванні довбнями кілків те саме — за півроку нічого не зробимо тим темпом. Мене як і не примічають, свого офіцера трохи толерують. В чім річ? Що робить? Раджусь з тим офіцером. Він старший літ на десять, Георгіївський кавалер, дещо пояснив і чимало цікавого розказав. Коротенько це подаю.
Всадники, так їх офіціально називають, прийшли в дивізію з своїми звичаями, поглядами, лікарями-знахарями, муллами, бо всі магометани. Великого князя прямо боготворять, ідуть за ним або куди направить без застережень. Магом тан чимало і між офіцерами. Всі всадники хоробрості безмірної, в рухомій війні помислові, хитрі, находчиві. Багато напсули крові німцям і австрійцям, а собі добули слави. Придивіться: що другий має як не хрест, то медаль "За храбрость". Ордени дуже люблять, стараються їх роздобуть всяким способом.
Для їх була приготовлена певна кількість хрестів з півмісяцем і зіркою, вмісто св. Георгія на коні зі списом.
Отож з цього поводу випало велике непорозуміння, мало не бунт! Перший раз одбувалось нагородження хрестами і медалями групи відважних всадників. Полк зібрався, як водиться, на цей урочистий момент.
Особисто великий князь причепив ордена, полк оддав гонор своїм першим кавалерам. Раптом крики протесту, незадоволення!
"Зачэм обман! Зачэм мэсац? Давай Єгорку Джигіт!" "Джигітом" у горців і козаків звався найсправніший кіннотчик. Не помогли пояснення, умови: "Давай Єгорку Джигіт, забирай мэсяц!" Заспокоїлись, як прислано потрібну кількість хрестів з штабу корпусу по срочному запотребованню вел. князя.
Горці як діти. "Зачэм плохой война? Моя шашка рубі, кинджал рэж, винтовка стрэляй! Дира сиди — плохой война!"
З того часу зникли хрести з півмісяцем і зіркою. Були випадки і такі. Приводе всадник полоненого ним офіцера — за це належиться хрест. Виходить в тім випадку к-р полку, дякує, обіщає орден. Всадник кричить: "Давай Єгорку!" Той пояснює: дістане хрест за день-два.
"Давай сичас!" — "Сейчас не імею, получиш пізніше." — "Нэт Єгорка — нэт плэнний офіцер!" Блиснула шашка і знесла голову полоненому… Рубали всадники знакомито, безпомильно! До речі, кавказці до всіх звертаються (…)- "ти".
В умовах позиційного життя всадники робили виправи до австрійців, приводили полонених, притягали кулемети, а навіть малу 4-см гарматку.
Робили це без відома начальства на свою руку. Все для "Давай Єгорка!" Розуміється, не завше була удача. Траплялось інакше, були ранені і забиті. Не було випадку, аби которий попав до полону. Ранених виводилось, тіло забитого виносилось, як веліли Аллах і його пророк Магомет.
Ці візити підносили чуйність австрійців, кидали вони багато ракет, пускали кулеметні черги.