Спомини запорожця
- Автор: Авраменко Никифор
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 966-8201-27-2
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Спомини запорожця». Краткое содержание книги:
Публікується вперше за матеріалами з сімейного архіву сім'ї Авраменків у Познані. Текст подається в оригінальному написанні. Для більш зручного прочитання частково адаптовано до сучасної орфографію та пунктуацію.
На мене випало небезпечне відповідальне завдання: зірвать ворожі дротяні загороди, а властиво проходи для атаки піхоти.
Для цієї цілі уживались т. з. видовжені міни. На розкладений брезент шириною 40–50 см, довжиною 10 м клалась жердина 10–25 м. Рядом укладались тісно піроксилінові вогкі шашки, по кінцях і всередині — сухі шашки в цинкових коробках, в кінцевих сухих були дірки, куди всувались капсули з гримучою ртуттю. В капсулу всовувались куски бікфордового шнуру, виповненого всередині порохом з водоодпорно ізольованим покриттям. До кінця шнуру прив'язувалась губка. Це звалось запалом.
Губка тлилась з скорістю 5 минут 2Уі см, шнур горів 1 минута на 70 см. Час облічувався так, аби той, хто запале губку, мав час безпечно одійти. Міну несуть двоє.
Ото рисунок видовженої міни.
Приготовлено 16 мін, доставлено до позиції возом. 3 32 саперами-підрив- никами ночую в передніх окопах. Цілий день проходить на усталенні керунку для каждої пари. Чотири вибухи з лівої сторони, десять посередині, два з правої сторони. Облічаєм час на підхід. Справджаєм стан запалів і губок в бляшаних з дірками коробках на 30 минут тління.
Заряди-міни мають 10 минут тління перед вибухом. Запалювання губок одночасне по червоній ракеті. Збірка при землянці командира батальйону.
Червону ракету вистрелю сам. День зимовий короткий, проходить скоро. В напруженні не хочеться їсти. Зранку випилось шлянку чаю. Часи справджено в усіх командирів рот, звідкіль вийдуть підривники.
Згромаджена піхота двох батальйонів кинеться до атаки після вибухів, другі два з найближчого резерву готові рушить в поміч. Обійшов передні окопи командир полку.
Як звичайно, ліниві стріли, там і сям вилітають ракети. Рушили підривники. За 10–15 минут мають дійти, одлеглість 300–500 кроків. За дротами — австрійці, 40–50 кроків.
Несподівано прибігає єфрейтор Бойченко — напарник його припадково ранений, лежить недалеко. З санітарами находимо його скоро. Передаю ракетницю батальйонному. За 23 минути випусте він червону ракету. Час маємо. З Бойченком несем пудову міну, як можем, скоро. Натикаємося на полосу загороди, хтось близько лежить, рушаємо вправо кроків двадцять. Всуваємо жердину коло стальних кілків. Трохи короткувата. Беру у Бойченка коробку з тліючою губкою. "Підніми обережно дріт!" підсуваюсь трохи далі і підсуваю глибше жердину — саме враз! Секунди, минути тягнуться. Бойченко лежить ззаду, чекаєм…
Нарешті червона ракета летить вгору. Прикладаю тліючу губку до губки в запалі — секунди знову тягнуться, не одразу починає тлітись запальна… Єсть огонь, тліє. Здається, під самим носом вистріл! Невже зауважено? "Утікай!" Бойченко одлазе. Висуваюсь з-під дроту і раптом чую, як щось хватає за спину. Тихо задзвенів дріт. Роблю рух набік, не пускає. Кажеться, ось-ось наступе вибух. Рука не дістає на 15–20 см згасить губку. Плюю на неї — не можу попасти, тліє далі.
Чую невимовний страх. Розумію тепер правду, як волосся стає догори! Шапка підноситься і падає. Не вважаю на обережність, шарпаюсь назад всім тілом, всією силою — пустило! Схвачуюсь і біжу назад найскоріше. Спотикаюсь, падаю в якусь яму, може, по гранаті.
Прислухаюсь — тихо, тільки серце колотиться, як не вискоче. Здавалось, лежу довго. Якось не чуть вибухів, може, губки зле приложені до пороху в шнурі? Єсть! Згриміли, покотились перекати грому.
Схвачуюсь і знову несусь що сили в ногах, трапляю в прохід, скакаю в окоп, коли з боку австрійців затріщав змасований кулеметний огонь, вилетіли десятки ракет.
Поповзли сліпучі проміння прожекторів по нашій позиції, цільно лягли десятки артилерійських снарядів. Дуже цільно б'є австрійська артилерія — краще німецької.
Чи сподівались чогось австрійці, чи добре працювала їхня розвідка — у вся кім разі готовність у їх була повна.
Атака піхоти не одбулась і не могла мати успіху без сильної артилерії. Коли, як почався, так по якімсь часі стих огонь австрійців, піхота значно порідшала, одійшла назад, раненому саперові зроблено перев'язку і скеровано в госпіталь. У мене лікар ствердив урядово "поверховне поранення гострим куском арти лерійського снаряда" без опасності для життя.
Заперечувать не став. Було інакше. На моє "Утікай!" Бойченко помалу опус тив дріт і скоро зник. Довгі гостряки того дроту вп'ялись в одежу, прорвали балахон (він там і остався, шинель, шкіряну куртку, светр, сорочку) і зірвали кавалок кожі з ровиком посередині. Рану промито, перев'язано, напоєно обов'язковим чайком, щось при тім з'їлось. Переживав ще свій страх… Був він більший і глиб ший, ніж попередньо і пізніше, коли переживалось не одну небезпечну хвилю.