Спомини запорожця
- Автор: Авраменко Никифор
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 966-8201-27-2
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Спомини запорожця». Краткое содержание книги:
Публікується вперше за матеріалами з сімейного архіву сім'ї Авраменків у Познані. Текст подається в оригінальному написанні. Для більш зручного прочитання частково адаптовано до сучасної орфографію та пунктуацію.
Здається, такий страх на війні переживається, коли людина попаде в емертельне небезпеченство, одиноко, без надії помочі. В чужій шапці, з підривниками вернувся в Ромашівку. Ахнули Василь, старушка-господиня, глянувши на шинель і куртку, порядно порвані; підняли лемент, коли побачили далі білизну в крові і перев'язані груди.
Заспокоював їх як міг: нічого, мов, небезпечного немає. Добре б було позашивать порвану одежу.
Привів Василь зараз сапера Гузія, як показалось, доброго кравця. Той мав усе потрібне з собою, і тут, на місті, все гарно позашивав, навіть знаку не осталось.
Прибігли Романов, Воробйов, Андреев, взводний Соловйов, фершал, чимало народу зібралось коло хати.
Все добре, що добре кінчається. Склавши ротному реляцію, подав рапорт про ранення і зв'язану потребність одпочинку в ліжку.
З команди піхоти пішла реляція про працю саперів дуже добра, про мене окремо, з представленням до нагороди. Сапери дістали 10 медалів "за храбрость", я — нічого. Левашов пам'ятав…
Спина гоїлась поволі, пекло часом. Зосталась там надовго темна пляма, тепер ніякого сліду.
Трохи полежав в ліжку, на позицію не ходив. У Мержанова не був ні на Різдво, і на Новий рік. Заходив тільки по службі. Він ніби пом'якшав трохи, та не проходило почуття нехіті.
В початку січня 1916 р. вислано мене на укріплення позиції Дикої дивізії верст за 25–39 вліво.
Щось про цю дивізію чулось, читалось, хотілось її побачить. Молодший брат царя, Михаїл Олександрович, допустився нечуваного учинку. Закохався і оженився з розведеною жінкою якогось адвоката. Наслідком цього сімейним судом Михаїл Олександрович зістав видалений з імперії і жив в Парижі.
Коли почалась війна, будучи генерал-лейтенантом кавалерії, вніс просьбу до царя про дання йому можливості взять уділ в війні і приділення якоїсь частини кінноти, одповідаючої своєму рангу. В відповіді цар одмовив в якій-будь команді регулярної армії. Вмісто того пропоновано організувать добровольно- охочу одиницю і над нею обнять команду. Справа романтична В. К. (великого князя. — Ред.) була в світі широко відома, зробила йому масу симпатиків, передусім в армії, де користавсь популярністю.
На заклик добровольно-охочої служби одізвались войовничі народи Північного Кавказу. Жива була між ними пам'ять ще недавньої боротьби за волю. Ці народи в армію не призивались. Тепер пішли масово, з своїми кіньми, знакомитими шашками і кинджалами. Карабіни і набої були з запасів армії.
Сформувалась численна кінна дивізія з полків, названих територіально: осетинський, черкеський, чеченський, два дагестанські і татарський. Чомусь названо її Дикою.
До неї потягся квіт офіцерів гвардії і голосних полків армейської кінноти. З інших країв з-за границі не було недостатку. Князь Мюрат — безпосередній нащадок знакомитого наполеонського бога кінноти, князь Станіслав Радзівіл — кузин Вільгельма, в минулім ганноверський гусар, пізніше — забайкальський козак. Іспанський гранд, славний спортмен-кіннотчик і т. д.
Тому було цікаво власними очима побачить екзотичну дивізію і її офіцерів. Взвод ішов без рушниць і інструменту, котрі зложено на кілька возів разом з ранцями.
Марш пройшов скоро і легко. Почали попадаться "всадники" щораз більше. З їх боку не видно ніякого зацікавлення нами… В бурках і великих папахах виглядали мальовничо. Без бурок, в черкесках, з шашками і кинджалами в серебрі, зовсім красиво.
В штабі дивізії зголосив своє прибуття і зараз дістав квартири для людей і для себе. Штаб дивізії поміщався в одлеглості коло 5 км од позиції. Резервні полки ближче по селах. Нас заквартировано і приділено до харчування до 1-го дагестанського полку.
В околицях розміщення дивізії було кілька маєтків і фільварків, покинутих власниками, як і в Романівці.
Коні мали добрі поміщення. Всі штаби містились в вигідних великих домах-палацах. Навіть дещо осталось служби, котра найшла собі заняття. Парки і чималі ліски забезпечували топливом і матеріалом.
Вечеря і сніданок добрі, смачні. Хлопці також задоволені. Вигідні квартири і чисто.
З Соловйовим і кількома саперами йдемо на позицію. Спокій, не чуть стрілянини. Позиція недалеко, але що за позиція? Ніякого дротяного загородження!
Окопи провізоричні, землянки невеликі, тісні. Завернуті в бурки кавказці неохоче дають дорогу, поглядають з цілковитою байдужністю. Тут життя і права інші.
Участок дивізії 4 км. Праці буде з головою, а час командіровки — 15 день. Нараджуюсь з усіми, роблю поділ праці, укладаю план. Складаю план цей в штабі дивізії і спис потрібних матеріалів. До штабу свого б-ну висилаю просьбу про вислання 10 пильщиків. Саперів ділю до розбудови окопів 20, старший — Міллер, єфрейтор, одесит. Ставить пас дротяних загород — 10, старший сапер Джух. До цієї роботи впросився Василь, він нудиться.