Лагідний янгол смерті
- Автор: Курков Андрей Юрьевич
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: KM Publishing
- ISBN: 978-966-424-133-2
- Переводчик: Віта Левицька
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Лагідний янгол смерті». Краткое содержание книги:
— Він довго дивився на нас, на наші речі, — прошепотіла Гуля.
Я кивнув.
«Довго дивитися на когось іще не означає стежити», — подумав я, але в глибині душі погодився з Гулиними підозрами.
До митного бар'єру під'їхав перший із наших «КрАЗів». Тепер ми з Петром уважно слідкували за митниками. Обидва водії вийшли до них і спокійно про щось говорили. Потім один показав митникам документи і папери, вочевидь, на вантаж. Один із митників уважно вивчив усе, повернув водієві, але розмова на цьому не закінчилася. Хвилини за дві водій із паперами підійшов до нас, залишивши свого напарника і машини біля митного бар'єра.
— З документами проблеми, — мовив водій-казах, підійшовши до нас. — Вони кажуть, що транзит не оформлений.
— А він оформлений? — поцікавився я.
— Сам подивись! — водій передав мені папери.
Я пробіг документи поглядом і загалом нічого не зрозумів, крім того, що спільне українсько-казахське підприємство «Каракум ЛТД» відправляло дванадцять тонн будівельного піску до Києва через Баку, Махачкалу, Ростов-на-Дону і Харків.
— Що ж діяти? — запитав Петро водія.
— Платіть, — він знизав плечима.
— Скільки?
— Сотні дві вистане, — висловив припущення казах. Петро кинув на мене задумливий погляд. Я зрозумів без слів. Поліз до рюкзака, витягнув потрібну суму і передав водієві.
Хвилин за п'ять самоскиди проминули митний кордон і зупинилися біля контейнерів, вибудуваних у чотири поверхи. Один із водіїв виліз із кабіни і махнув нам рукою.
Галя допомогла Гулі закинути на плече її подвійний баул, потім сама взяла до рук чорну сумку. Повільно ми рушили до митниці. Коли підійшли — саме від'їхала остання машина.
— Паспарта! — скомандував митник із сивими короткими вусиками. — Куда єдєм?
— До Києва, — відповів я за всіх.
— Транзит?
Я кивнув.
Митник вивчив паспорти і порівняв фотографії з обличчями, та все ж залишив документи в руці.
— Что везьом?
— Особисті речі, — сказав Петро.
— Что? — митник насторожився.
— Особисті речі, — трошки тихше відповів Петро.
— У сєбя дома будеш па-сваєму гаваріть, а здєсь па-рускі атвічай!
Розуміючи, що треба рятувати ситуацію, я перевів увагу митника на себе.
— Скільки треба за транзит заплатити? — відповів я російською. — Ми з мого весілля їдемо, — і я кивнув на Гулю.
— Свадьба? — усміхнувся раптом митник. Подивився з усмішкою на мою дружину, схвально кивнув головою. — Сколька заплатіл?
— Багато! — відповів я, метикуючи на ходу.
— Казашка?
Тепер уже кивнула Гуля.
— Ай, маладєц! — митник перевів погляд на мене. — Луччє далеко єхать, чєм пад ногі сматрєть! Давайте па двадцать доларов і прахадітє!
У кишені в мене було лише сорок, і лізти у нього на очах у свій рюкзак аж зовсім не хотілося. Я кинув швидкий погляд на Петра. Він зрозумів.
— А як звідси краще до Києва дістатися? — запитав мій напарник у митника.
Митник замислився, дивлячись собі під ноги. Доки він думав, я встиг відкрити рюкзак і запхати руку просто в конверт.
— Знаєш, — митник підвів погляд на Петра, — тут каждий день товарний состав до Растова ідьот. Там вагони і на Растов, і на Кієв. Пойді, пагаварі с рейсовікамі, луччє будєт, чєм на пасажирском...
Уже застібуючи пластмасові карабіни на рюкзаку, я посміхнувся — митник нам порадив те, що ми і так збиралися робити. Отже, полковник серйозно прорахував маршрут, перш ніж нас інструктувати.
Ми розрахувалися за транзит і попрямували до самоскидів. Там нас зустрів лише один водій, другий уже подався до вантажного депо «Баку-порт» домовлятися про вагон.
— Слухай, ти кави і покурити дістати можеш? — поцікавився у водія Петро.
— Каву яку?
— Мелену, звісно.
Водій кивнув.
На прохання Петра я видав водієві зелену двадцятку, і той зник за чотириповерховим громаддям контейнерів, полишивши нас чатувати самоскиди. Хвилин за п'ятнадцять він повернувся з целофановим пакетиком меленої кави і таким самим, але меншого розміру пакетиком тютюну.
— Тут що, магазин є? — запитав я у водія, міркуючи про те, чого хотілося б купити в дорогу.
— Маґазін? — посміхнувся водій. — Ета всьо магазін, — він обвів руками порт. — Здєсь всьо єсть! Водка, машини, кансєрви...