Танки на мосту! Голка в сіні
- Автор: Далекий Николай Александрович
- Год: 1971
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Танки на мосту! Голка в сіні». Краткое содержание книги:
Капітан міцно потис руку Когуту-першому, даючи зрозуміти, що розмову закінчено й він може бути вільний.
Коломієць чекав, що буде далі.
Когут уже ступнув до дверей, але тут Сіровол зупинив його.
— Отже… Мало не забув! — вигукнув, хапаючись за сумку, капітан. — Там сусіди ваші позбирали на попелищі деякі речі. Звичайно, все зіпсоване, обгоріле… Знайшли кілька фотографій. — Капітан дістав із сумки загорнуту в газету фотокартку з чорними, обпаленими краями. — На одній з них сусіди впізнали зовицю господині — Марію. Це твоя мати, виходить?
— Так, мама… — сумно зітхнув Когут-перший і якось нерішуче простягнув руку, щоб узяти фото. Обличчя його скривилося в жалісній гримасі й, глянувши на фотографію, він відразу ж притиснув її до грудей. Так і стояв кілька секунд, закусивши губи, ледве стримуючись, щоб не розридатися.
Юрко, був зворушений. Він уже не сумнівався, що перед ним справжній Андрій Когут.
— Ви мені віддасте? — промовив Когут, благально дивлячись на капітана. — Єдина пам’ятка…
— Звичайно. Дай тільки я обріжу горіле.
Сіровол, діставши лезо безпечної бритви й поклавши фотографію на стіл, почав обрізати обгорілі краї, і Юрко, зазирнувши через його плече, побачив на потрісканому глянцевому папері добре обличчя селянки років сорока — сорока п’яти, вже вкрите сіткою зморщок. Це була мати Андрія Когута… Але чому ж обличчя здається таким знайомим, де він бачив зовсім недавно цю жінку? Тут хлопець мало не скрикнув — капітан навмисне наступив йому на ногу й передав фотографію Когутові.
— Дякую, — сказав той, приймаючи фотографію обома руками.
— Іди, Кузьма, відпочивай, одужуй, як тільки рана твоя загоїться, ми тобі серйозну справу доручимо.
— Товаришу капітан… — зашепотів Юрко, хоч Когут уже вийшов з воріт на вулицю й не міг чути, що говориться в хаті. — Товаришу капітан, адже це…
— Спокійно, Юрко. Піди на хазяйську половину й попроси ще одну таку саму фотографію в бабусі Марти. Там на стіні висить… Скажи, віддамо обидві.
Вражений Юрко не міг рушити з місця.
— Яка сволота, яка падлюка!..
— Юрко, ти маєш серйозну ваду, — з досадою сказав Сіровол. — Поспішаєш з висновками, швидко спалахуєш і швидко гаснеш.
— То тут же ясна справа…
— Хе-хе, тобі вже все ясно, а мені — ні. Що ти скажеш, якщо другий Когут також упізнає на фотографії свою матір?.. А може, дочка бабусі Марти й мати Андрія Когута схожі одна на одну, спільний тип? Не буває?.. Йди по фотографію, над нею ще ж попрацювати треба.
Коли помічник приніс фотографію, капітан обережно підпалив запальничкою нижній ріжок, відразу ж погасив вогонь пальцями й обмастив сажею зворотний бік.
…При появі Когута-другого повторилася та ж сама сцена. Була в нього та ж стривоженість у очах, він так само спершу назвав себе Андрієм Когутом, потім збентежно виправив себе, так само з болем у голосі сказав: “Так, мама…” — і квапливо простяг руку до фотографії.
В цей момент, не відриваючи очей від “близнюка”, Юрко мимоволі затамував подих. Здається, з його начальником відбулося те ж саме. Когут-другий розгублено закліпав очима. Він дивився на фотографію здивовано, навіть злякано. Покрутив її в руках і, проковтнувши клубок, що став у горлі, сказав рішуче:
— Н-ні, це не мама. Це помилка.
— Як? Не може бути! Всі сусіди…
— Ні, це не моя мати, — відсуваючи від себе руку з фотографією, заявив хлопець. — Хто міг таке сказати?
— А може, тітка?
Когут ще раз подививсь на фотографію й відповів зневажливо:
— Ні, ні! Це якась незнайома жінка. Ніколи не бачив.
Сіровол сказав, що йому прикро, бо хлопці, видно, помилилися, принесли не ту фотографію, що він усе з’ясує. На цьому розмову було закінчено, й Андрій Когут пішов.
— Ну, ось, Юрчику, здається, розрахувалися з твоїми “сіамськими близнюками”. — Очі Сіровола лукаво блищали, він ледве стримував свою радість. — Можеш викреслити Когута-другого з кондуїту.
Юрко з задоволенням виконав наказ свого начальника. Він завжди радів, викреслюючи кого-небудь з “кондуїту”.
Сіровол пішов у штаб і повернувся лише надвечір. Він сказав Юркові, що бачив Москальова й той дав зрозуміти: ніяких новин у нього поки що немає.
— Товаришу капітан, а за Когутом-першим треба б установити нагляд, щоб часом…
— Уже зроблено, товаришу Коломієць! — жартома відрапортував Сіровол, затим примружився й сказав несподівано: — А ти, Юрко, віщун… Можеш угадати, які події відбудуться за найближчу добу?