Танки на мосту! Голка в сіні
- Автор: Далекий Николай Александрович
- Год: 1971
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Танки на мосту! Голка в сіні». Краткое содержание книги:
— Підбери двох надійних хлопців. Можливо, підеш на завдання. Є одна серйозна справа…
— Коли? — явно зрадів взводний.
— Може, навіть цієї ночі.
Юрко, за наказом капітана, склав речі вбитого в клітку. Обгорнув її плащ-палаткою, й вони поїхали до хутора.
Як тільки стежка вивела на путівець, Юрко натиснув педалі й, порівнявшись з начальником, глянув на нього:
— Не треба б Ковалишина на таке відповідальне завдання посилати…
— Чому це? — голос Сіровола звучав байдуже.
— Я навіть у кондуїт заніс би його про всяк випадок.
— Он як! — зацікавився начальник розвідки. — Свого взводного запідозрив… Підстави? Помітив щось? Цікаво…
Юрко квапливо, збиваючись і червоніючи, почав розповідати про те дивне почуття, яке охопило його, коли він побачив затиснуту в пучках у Ковалишина пушинку, й про те, що Селіверстов кілька днів тому здійняв таку саму пір’їнку з рукава взводного.
Сіровол, який спершу слухав дуже уважно, під кінець розповіді почав скептично кривити губи.
— Це все?
— Все… Я про всяк випадок…
— Замало, щоб запідозрити такого командира. Містика якась: відчув, злякався, якийсь спогад майнув у голові… Хоча я не забороняю — візьмися за Ковалишина, проаналізуй всі факти, спробуй знайти інші можливі докази на користь другої версії загибелі Москальова. Припустимо, Ковалишин застрелив його з якоїсь іншої причини…
— З якої? — вихопилось у Юрка.
— Це я від тебе хотів би почути, адже пушинка не мене, а тебе злякала… — посміхнувся Сіровол. — Тільки одна умова: розробляти свою версію будеш у вільний від основної роботи час. До речі, візьми-но ці гільзи, може, здадуться…
І начальник розвідки висипав на долоню здивованого помічника чотири стріляних гільзи. Без сумніву, це були ті ж самі гільзи, які знайшов на галявині Ковалишин. Виходило, капітан обманув усіх, удавши, що кидає гільзи в кущі. Навіщо здався йому цей фокус, як розуміти його слова “може, здадуться”?
— Товаришу капітан, але ви не пошлете Ковалишина на завдання, притримаєте?
— Чому? — здивувався Сіровол. — Піде Ковалишин і виконає все так, що й комар носа не підточить, — капітан прикро скривився й додав: — Ох, Юрко, Юрко! Служба в нас весела — крути перед очима загадкові малюнки, перевертай їх догори ногами. Сам же казав, що часом корисно так робити…
Сіровол скоса глянув на свого помічника й несподівано якось по-хлоп’ячому весело й лукаво підморгнув йому.
ДОЧКА БУРГОМІСТРА
На короткій таємній нараді було тільки двоє — командир загону, Петрович, який прибув із Великої землі на підмогу Сіроволові, й Сіровол.
— От що, хлопці, — звернувся Бородань до присутніх, — загін не може далі залишатися в цьому районі. І так затримались. Нас не чіпають, але це тиша перед бурею. Бандерівці готуються…
— Всі готуються, — підтвердив Петрович. — І німці, й бандерівці.
— Є дані, що й аківці[1] щось задумують, — додав Сіровол.
— Значить, треба відходити й завдавати ударів там, де нас не чекають. А чого ви зволікаєте? Сіровол майстер тягти кота за хвоста.
— Василю Семеновичу, це не капітан, а я тягну — признався Петрович. — Операція потребує ретельної підготовки.
— Скільки часу вам ще потрібно?
— Днів зо три — чотири.
— Багато. Не можу ризикувати загоном. Накриють!
— Не так просто, — сказав Сіровол. — Четверта рота…
— Четверта рота ще не набула належної форми. Я повинен знати, задля чого тримати тут загін. У вас секрети завелися, шепочетесь між собою день і ніч, а я ні чорта не знаю. Може, ви й мені вже не довіряєте?
— Не було чого доповідати, все ще в стадії підготовки. Знаєте приказку: не кажи гоп, поки не перескочиш.
— Мені не треба гоп, ви скажіть, куди стрибати збираєтесь.
Петрович загадково глянув на Сіровола.
— Доведеться розповісти. Василю Семеновичу, ми вирішили… Власне, для цього нас із Валею й прислали сюди, коли ви повідомили про появу Ганса. Ми вирішили захопити пана Сташевського живцем.
— Не так-то просто! — недовірливо гмукнув Бородань. — Хто це зробить?
— Валя.
— Загубите дівчину… — обурився командир загону. — Ганс — хитрюща бестія. Ви самі казали: колишній начальник поліції, досвідчений провокатор, командира партизанського загону удавав із себе, багатьох круг пальця обвів, а ви до нього дівчину посилаєте. Та він же її відразу розкусить!
Петрович вислухав Бороданя з сумною усмішкою.
— Ви не знаєте однієї обставини. Валя — дочка друга Сташевського, колишнього бургомістра. Він добре її знає.
1
АК — Армія Крайова, підпільна націоналістична військова організація, що діяла в часи окупації під керівництвом польського емігрантського уряду в Лондоні.