Танки на мосту! Голка в сіні
- Автор: Далекий Николай Александрович
- Год: 1971
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Танки на мосту! Голка в сіні». Краткое содержание книги:
Сіровол і Юрко спантеличено подивились один на одного. Справа оберталася дивним чином. Судячи з усього, Кухальський не хитрував і не хотів завести їх в оману. Швидше всього, що обдурили його самого.
Бороданя кликати не довелося. Здогадавшись, що партизани запідозрюють його в чомусь недоброму й бажаючи якнайшвидше розвіяти непорозуміння, Кухальський розповів Сіроволу історію з голубами.
Все почалося три місяці тому, невдовзі після появи радянських партизанів у районі лісових хуторів. Якось Кухальський пішов на базар у Кружно й там, коли він уже випродав з клітки всіх своїх молодих півників, до нього підійшли двоє незнайомих і запросили до корчми випити кухоль пива й поговорити про важливу справу. Він спершу був відмовився, але один з незнайомих показав листа від молодшого сина Кухальського — Зигмунда, який пропав безвісти ще восени 1939 року, коли Німеччина напала на Польщу. А що Кухальський був неписьменний, йому тут же на базарі прочитали листа. Зигмунд повідомляв, що він живий, перебуває в загоні польських партизанів, воює проти фашистів і просить зробити послугу тим людям, які передадуть цього листа. Зайшли до корчми, випили пива в затишному куточку й сипові приятелі пояснили Кухальському політичну обстановку. Вони сказали, що польські й радянські партизани роблять одну справу — б’ють гітлерівців і тому повинні підтримувати одні з одними надійний зв’язок. Кухальський може без ніякого для себе ризику допомогти їм у цьому. Йому дадуть голубів, він віднесе їх додому й буде видавати спеціально призначеному радянському партизанові на його вимогу. Цю справу треба тримати в найсуворішій таємниці, бо фашисти й бандерівці скрізь мають своїх шпигунів, і коли таємницю буде розкрито, може загинути багато радянських і польських партизанів. Так він почав носити голубів із Кружно. Тричі приносив по чотири штуки щоразу.
Сіровол слухав старого, ганяючи жовна під шкірою щік.
— Цей партизан завжди приходив уночі?
— Так, лише вночі.
— Що він казав?
— Він зі мною в розмову не вступав… Стукав у вікно, а коли я питав: “Хто?” — відповідав: “Від Зигмунда”. Я давав йому голуба, він садовив його в свою маленьку клітку й швидко йшов геть.
— Якби ми вам показали його, ви б упізнали?
— Навряд… Обличчя не бачив, та й очі в мене вже не світять.
— Гаразд, обличчя ви не бачили… Скажіть який він на зріст, у що був одягнений останнім разом, яку мав зброю? Пригадайте, що в нього було на голові?
Старий підвівся на ноги й показав долонею над головою.
— На зріст той пан вищий від мене. На плечах чи то плащ, чи накидка. А на голові… Раніше в нього щось із козирком було, кепка, одне слово, а останнього разу без козирка.
— Пілотка, шапка? — підказав Юрко.
— Може, й пілотка, але більше схожа на берет чи, може, він кепку козирком назад одяг.
Раптом на подвір’ї почулися швидкі кроки й хтось тривожно вигукнув:
— Художнику! Художнику!
Юрко визирнув у вікно. Біля прихилених до воріт велосипедів стояв захеканий Стельмах.
— Де Третій? Ковалишин його кличе… Він убив Москальова. Просив покликати Третього.
За кілька хвилин Сіровол і Юрко були вже на місці події.
Трохи віддалік від хутора бовваніли рештки глиняних стін, здичавілі фруктові дерева, поросле бур’яном та чагарями подвір’я. Ближче до лісу зарослі ставали вищими, густішими, утворюючи зелений острівець, молоді дерева тут були пообплутувані ожиною, диким хмелем. Повз цей острівець, ледь огинаючи його, бігла вузька стежинка.
Ковалишин стояв біля зарослів і, мляво жестикулюючи, щось пояснював командирові третьої роти Марченку. Коли Сіровол і Юрко під’їхали ближче, Ковалишин обернувся до них, і вони побачили його бліде, з запалими очима обличчя.
— Що трапилося? — запитав Сіровол, зіскакуючи з велосипеда.
Ковалишин безпорадно розвів руками.
— Застрелив я Москальова, товаришу капітан. Так вийшло.
— Я б його, гада… своєю рукою! — сердито сказав Марченко. — Сволота яка!
— Зачекай, Марченко, — підвів руку Сіровол. — Хай він розповість.
— Що розповідати… — Ковалишин покрутив головою, наче комір душив його. — Все трапилося несподівано, наче грім з ясного неба. Йду цією стежкою пости перевіряти, дивлюся, з гущавини, он звідти, вилазить хтось пригнувшись. Раз — і в нього з руки злітає голуб. Що таке? Про голубів я вже знав, чув, що Художник їх шукає… Москальов озирнувся сюди-туди й до лісу. Я в зарослі, а там — клітка. Ну, тут мене в піт кинуло. Кричу: “Москальов!” А він чимдуж тікати. Я за ним. Він обернувся та з пістолета в мене. Тоді я по ньому з автомата сіконув. Підбігаю, а він уже готовий.