Голодні ігри
- Автор: Коллинз Сьюзен
- Серия: Голодні ігри #1
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Країна Мрій
- ISBN: 978-617-538-027-7
- Переводчик: Уляна Григораш
- Жанр: Боевая фантастика
Электронная книга - «Голодні ігри». Краткое содержание книги:
Хлопець з Округу 1 помер перш, ніж устиг витягнути спис. Моя стріла влучила точно в ціль і глибоко засіла в його шиї. Він упав на коліна, і з уст його зірвався короткий стогін, він щосили намагався витягнути стрілу, але не встиг: захлиснувся власного кров’ю. Я вихопила наступну стрілу й, оглядаючись навколо, закричала:
— З ним був іще хтось? З ним був іще хтось?
Рута сказала «ні» кілька разів, перш ніж я її почула.
Вона повернулася на бік, її маленьке тільце скрутилося навколо списа. Я миттю відсунула вбік труп хлопця й витягнула ніж, щоб звільнити Руту із сітки. З першого погляду стало зрозуміло, що її рану вже ніхто не зцілить. Гострий наконечник списа глибоко засів у животі. Я підповзла ближче й безпомічно дивилася на Руту. Не було сенсу заспокоювати її, казати, що все буде гаразд. Рута не дурна. Вона простягнула до мене руку, і я вхопилася за неї, немов за рятівний трос. Так ніби помирала я, а не Рута.
— Ти підірвала харчі? — прошепотіла вона.
— Всі, до останньої крихти, — відповіла я.
— Ти повинна перемогти, — мовила вона.
— Саме це я збираюся зробити. Я переможу за нас обох, — пообіцяла я.
Пролунав гарматний постріл. Мабуть, він сповістив про смерть хлопця з Округу 1.
— Не йди, — сказала Рута і міцніше стиснула мою долоню.
— Звісно. Я залишуся з тобою, — мовила я.
Присунулася ще ближче й поклала її голову собі на
коліна. Ніжно заправила за вухо її темне густе волосся.
— Заспівай мені,— мовила вона ледь чутно.
«Заспівати? — подумала я. — Що заспівати?»
Я знала кілька пісень. Хочете вірте, хочете ні, але в моєму домі також колись співали. І я співала. Батько підспівував мені своїм чудовим голосом — але відтоді як він загинув, я майже не співала. Тільки коли Прим хворіла. Я співала їй ту саму пісню, що й у дитинстві.
Співай. До очей підступили сльози, у горлі застряв клубок, але якщо така остання воля Прим, тобто Рути, то я повинна принаймні спробувати. Мені спала на думку звичайна колискова, яку співають на ніч голодним дітям. Гадаю, вона дуже стара. Вона родилася давним-давно в наших горах. Як сказав би мій учитель музики, її породило гірське повітря. Але слова в ній були прості й заспокійливі, вони обіцяли, що завтра буде краще, ніж сьогодні.
Я прокашлялася, проковтнула клубок у горлі й заспівала:
На казковому лузі під густою вербою Застелю тобі ліжко м’якою травою,
Мол люба дитинко, засни, засни,
Хай насняться тобі казковії сни.
Заплющ оченята і руту знайди,
Вона вберігає від лиха й біди.
А я залишаюсь навіки з тобою,
Тебе^огортаю своєю любов'ю.
Рута заплющила оченята. Її груди повільно підіймалися й опускалися. Я не витримала, з очей полилися сльози. Але я повинна була закінчити — заради неї.
На казковому лузі під густою вербою Вкриє срібною місяць тебе пеленою,
Моя люба дитинко, засни, засни,
Хай насняться тобі казковії сни.
Заплющ оченята і руту знайди,
Вона вберігає від лиха й біди.
Останні рядки було ледь чутно:
А я залишаюсь навіки з тобою,
Тебе огортаю своєю любов’ю.
Навколо панувала мертва тиша. А коли переспівниці підхопили мою пісню, стало якось моторошно.
Якийсь час я сиділа поруч і не ворушилася, сльози повільно стікали по моєму обличчю і крапали на Руту. Почувся ще один гарматний постріл — Рута. Я повільно нахилилася й ніжно притиснулася губами до її скроні. Наче боялася збудити, обережно поклала її голову на землю й вивільнилася з її долоні.
Мені краще рушати далі. Щоб продюсери могли забрати тіла. Та й який сенс залишатися?.. Я перевернула хлопця з Округу 1 на спину, взяла його рюкзак і ще витягнула свою стрілу. Рюкзак Рути я також забрала, бо знала, що вона була б не проти. Проте спис я залишила. Зброю, яка зостається в тілах, забирають з арени. Мені зі списа користі ніякої, тож що швидше його приберуть звідси, то краще.
Я не могла відірвати погляду від Рути: вона здавалася ще меншою, ніж завжди, немов маленька тваринка, яка скрутилася калачиком. Я не могла покинути її просто так. Вона була такою беззахисною, хоча їй уже нічого й не загрожувало. Та хіба є сенс ненавидіти хлопця з Округу 1 — він також мертвий. Капітолій — ось кого треба ненавидіти. За те, що він зробив із нами.
У голові залунав голос Гейла. І я більше не могла ні зневажати, ні ігнорувати його нарікання на Капітолій. Смерть Рути змусила мене поглянути в обличчя власному гніву на жорстокість, на несправедливість, спрямовані проти нас. Але на арені, навіть дужче, ніж удома, я почувалася безсилою. Неможливо помститися Капітолію. Чи все-таки можливо?