Голодні ігри
- Автор: Коллинз Сьюзен
- Серия: Голодні ігри #1
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Країна Мрій
- ISBN: 978-617-538-027-7
- Переводчик: Уляна Григораш
- Жанр: Боевая фантастика
Электронная книга - «Голодні ігри». Краткое содержание книги:
На цю думку я всміхнулася. Опустила руки й підставила обличчя під місячні промені, щоб камери змогли взяти його крупним планом.
Отже, кого варто остерігатися? Лисячої Морди? Хлопець із її округу вже мертвий. Вона діятиме сама, переважно вночі. її стратегія — захищатися, а не нападати. Гадаю, навіть почувши мій голос, вона не вживатиме заходів, а просто дочекається, поки мене уб’є хтось інший.
Ще залишився Трач. Що ж, це серйозна загроза. Але відтоді як почалися Ігри, я не бачила його жодного разу. Я згадала, як насторожилася Лисяча Морда, коли почула якісь звуки біля місця вибуху. Але вона обернулася не в бік лісу, а поглянула у протилежному напрямку — туди, де я ніколи не була. Я була майже на сто відсотків упевнена, що вона втікала від Трача і що потойбіч озера починаються його володіння. Він би не зміг почути мене звідти, а якби й зміг, то я все одно вилізла на дерево занадто високо як на його зріст і вагу.
Виходить, що залишився Катон і дівчина з Округу 2, а оскільки вони обоє з Округу 2, то тепер, безумовно, святкують перемогу. Вони єдині отримали вигоду зі зміни правил… окрім нас із Пітою, звісно. Може, мені слід тікати, про всяк випадок, раптом вони почули, як я вигукнула Пітине ім’я?
«Ні,— я сама відповіла на своє запитання. — Нехай приходять».
Нехай прийдуть зі своїми окулярами нічного бачення та кремезними, важкими тілами, під якими ламаються гілки. Мої стріли легко їх дістануть. Але я знала, що вони не прийдуть. Якщо мені не вдалося заманити їх удень розпаленим багаттям, то вночі вони точно не ризикуватимуть. Якщо й з’являться, то тільки тоді, коли самі цього захочуть, а не коли хочу я.
«Не борсайся й поспи, Катніс, — звеліла я собі.—
А завтра розшукаєш Піту».
Я швидко заснула, але вранці прокинулася з сильним | відчуттям тривоги. Можливо, кар’єристи не наважилися б атакувати мене на дереві, але могли влаштувати мені засідку на землі. Перш ніж спуститися, я ретельно приготувалася — з’їла великий сніданок, закріпила на спині рюкзак, налаштувала зброю. Але довкола не було І нічого підозрілого. і
Сьогодні слід діяти обачно. Кар’єристи знають, що І я намагатимуся знайти Піту. Вони можуть навмисне вичікувати на мене і тільки тоді напасти. Якщо Піта справді в такому кепському стані, як думає Катон, мені доведеться самотужки захищати нас обох. Але якщо Піта аж такий слабкий, то як він спромігся вижити? І як мені його знайти?
Я намагалася згадати все, що чула від Піти і що могло б мені допомогти в його пошуках, але нічого не спадало щ думку. Тож я зосередилася на тому моменті, коли востаннє його бачила: мокрий і блискучий, він кричав, щоб я забиралася геть. Тоді з’явився Катон зі своїм мечем. Потому як я втекла, Катон поранив Піту. Але як Піті вдалося втекти? Можливо, осина отрута не
так сильно вплинула на нього, як на Катона. Може, саме ця обставина дала йому можливість уникнути неминучої смерті від рук Катона. Але в нього також були укуси. Цікаво, як далеко він забрів, перш ніж на нього подіяла отрута? І як він протримався увесь цей час? Якщо його не добили поранення й осині жала, то це повинна була зробити спрага…
І мене осяяло. Без води він би не вижив. Мені це було добре відомо. Тож він ховається десь неподалік від джерела. Недалечко звідси є озеро, але сумніваюся, що Піта ховається там: занадто близько до табору кар’єристів. Є ще кілька маленьких ставків. Але осівши там, одразу перетворюєшся на ідеальну мішень. Струмок. Той, що починається біля нашого з Рутою табору і тягнеться аж до озера. Якби Піта тримався струмка, у нього завжди була б вода і він міг би не сидіти на місці. Вода змивала б його сліди. Можливо, йому б іноді вдавалося зловити рибину чи навіть дві.
Принаймні тепер було звідки починати пошуки.
Щоб збити своїх суперників із пантелику, я розпалила багаття і накидала у вогонь сирої деревини. Навіть якщо вони здогадаються, що це хитрість, сподіваюся, все одно вважатимуть, що я десь поблизу. А насправді я шукатиму Піту.
Сонце палило уже з самого ранку, і я одразу збагнула, що день буде спекотніший, ніж зазвичай. Роззувшись, я брела струмком, і прохолодна вода приємно омивала мої босі ноги. Я ледве стримувалася, щоб не погукати Піту вголос. Та доведеться шукати його за допомогою своїх очей і одного здорового вуха — або ж він сам мене знайде. Він же здогадається, що я його шукаю, правда? Адже він не такої поганої про мене думки, щоб вирішити, ніби я надаю перевагу самотності та проігнорую нове правило? Чи такої? Його вчинки важко передбачити, інколи це, звісно, добре, але в цій ситуації зовсім не грає мені на руку.