Голодні ігри

Поволі сонце закотилося за обрій. Стемніло. На небі з’явився герб і, напевно, почався гімн. На якусь мить стало темно, а тоді блимнула світлина хлопця з Округу З, потім хлопця з Округу 10, який помер уранці. А далі знову з’явився герб. Що ж, тепер їм усе відомо. Злодій живий. У тьмяному світлі герба я побачила, як Катон і дівчина з Округу 2 вдягнули окуляри нічного бачення. Хлопець з Округу 1 запалив факел, і в його світлі я прочитала на їхніх обличчях сувору рішучість. Кар’єристи рушили до лісу на полювання.

У голові трохи прояснилося. На ліве вухо я досі нічого не чула, а от у правому почало дзеленчати, а це, безумовно, хороший знак. Не було сенсу полишати свою схованку. Тут, на місці злочину, я була в цілковитій безпеці. Вони, мабуть, вирішили, що у злодія була фора щонайменше в дві години. Тож одразу кинулися в погоню. Я ж вирішила не квапитися.

Найперше, що я зробила, — витягнула свої окуляри нічного бачення й одягнула їх. Це трохи мене заспокоїло. Тоді я випила кілька ковтків води і змила кров із вуха. Я побоялася, що запах м’яса може привернути увагу хижаків, тому вирішила повечеряти зеленню, корінцями і ягодами, які ми назбирали разом із Рутою.

Де зараз мій маленький союзник? Чи зуміла вона повернутися до місця зустрічі? Чи хвилюється вона за мене? Принаймні ми обидві живі.

Я на пальцях перерахувала трибутів, що залишилися. Хлопець з Округу 1, обоє трибутів з Округу 2, всі четверо з Округів 11 і 12. Мабуть, зараз у Капі-толії вирують пристрасті навколо ставок і можливого переможця. Зараз вони, певно, без упину нас обговорюють. Може, беруть інтерв’ю у наших друзів і родичів. Проминуло ось уже кількадесят років відтоді, як трибути з Округу 12 потрапляли у першу вісімку. А тепер нас аж двоє. Хоча, якщо вірити словам Катона, Піті залишилося вже недовго. Не те щоб слова Катона аж так важили. Хіба не він в одну мить позбувся всіх своїх припасів?

«Оголошую 74-ті Голодні ігри відкритими, Катоне, — подумала я. — По-справжньому відкритими».

Подув холодний вітерець. Я потягнулася по свій спальний мішок, коли раптом згадала, що залишила його Руті. Ну звісно, я повинна була роздобути собі інший, але з усіма цими мінами просто забула про це. Мене почало трусити. Оскільки я не могла влаштуватися на ночівлю на дереві, довелося скрутитися калачиком під кущем і закопатися в листя і соснові голки. Але тепліше не стало. Я вкрилася плівкою і розмістила рюкзак так, щоб захиститися від вітру. Стало трохи затишніше. Тільки зараз я відчула несподіваний приплив співчуття до дівчини з Округу 8, яка розпалила вогонь першої ж ночі. Тепер настала моя черга зціплювати зуби і з нетерпінням чекати на світанок. Я накидала на себе побільше листя й голок, закутала руки в куртку й скрутилася калачиком, підігнувши коліна до підборіддя. Зрештою мені вдалося заснути.

Коли я розплющила очі, світ довкола здавався мені якимсь викривленим. Мені знадобилася хвилина, щоб зрозуміти, що сонце вже давно встало, а окуляри, в яких я спала, спотворюють усе довкола. Щойно я підвелася та зняла їх, як від озера до мене долинув сміх. Я завмерла. Я чула досі погано, але ж чула! Так, моє праве вухо вловлювало звуки, хоча в ньому й далі дзеленчало. Щодо лівого, то воно принаймні більше не кривавилося.